Гуманітарна місія, яку першими прийняли Олешки, може вийти далеко за межі Херсонщини. Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, домовився зі своєю російською колегою Яною Лантратовою про спільне звернення до першої леді США Меланії Трамп.
Прозвучало це 2 листопада на прес-конференції. Лубінець не приховував: він знав, що російська сторона того самого дня робить майже ідентичну заяву.
«Я знаю, що російська сторона, омбудсмен Лантратова, сьогодні теж провела прес-конференцію й офіційно звернулася до Меланії Трамп із пропозицією провести подібні гуманітарні місії і на території інших населених пунктів. Я зараз хочу зробити рівно те саме. Це наша спільна з нею ініціатива. Ми вдвох звертаємося до Меланії Трамп із проханням поширити таку позитивну практику на інші населені пункти, і не тільки Херсонської області».
Спільна заява двох омбудсменів – подія сама собою рідкісна. Розберімо, що за нею стоїть і чого тут чекати на практиці.
Навіщо звертатися до першої леді
Посада першої леді США не прописана ні в Конституції, ні в законах. У Меланії Трамп немає жодних формальних повноважень. Вона не підписує указів, не розподіляє бюджет і не віддає наказів дипломатам.
Навіщо тоді писати саме їй? Бо публічна увага теж ресурс. У першої леді є майданчик, медійна вага й доступ до Білого дому. Коли вона називає чиюсь проблему вголос, її починають помічати інші.
До речі, у 2018-2021 роках Меланія Трамп вела кампанію Be Best про добробут дітей. Тема захисту дітей їй не чужа. Схоже, саме на цьому й будується розрахунок обох омбудсменів.
Де право, а де політика
Омбудсмен не укладає міжнародних договорів. Це справа МЗС і уряду. Український Уповноважений працює за законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР. Його інструменти – звернення до органів влади, перевірки, моніторинг місць несвободи, позови до суду.
Простими словами, лист до першої леді нікого ні до чого не зобов’язує. Це політичний сигнал. Але з нього іноді виростає цілком реальний тиск.
Гуманітарний доступ під час війни регулює міжнародне право. Стаття 23 IV Женевської конвенції 1949 року говорить про вільний пропуск вантажів для цивільного населення. Стаття 70 Додаткового протоколу I 1977 року закріплює право цивільних на допомогу. На практиці ж маршрути узгоджують не омбудсмени, а Міжнародний комітет Червоного Хреста, ООН і сторони конфлікту.
Ось чому заява про спільну ініціативу – це лише початок. Далі потрібні безпечні коридори, списки людей, домовленість про те, хто супроводжує колону і як її не обстріляють. Планування гуманітарної місії такого масштабу – окрема робота: логістика, медики, юристи, перекладачі, зв’язок.
У схожих історіях уже були посередники, які не мали жодного офіційного мандата. Повернення дітей з окупованих територій частково проходило через Катар і Ватикан. Формально це не договір і не угода. Але працювало.
Слабкі місця ініціативи
Перший ризик – нейтральність. Сторони мають довіряти тим, хто везе допомогу. Якщо захід використають для піару, наступного може не бути.
Другий – відсутність мандата. Перша леді не дає гарантій від імені США. Її залучення відчиняє двері, але не розв’язує питання безпеки.
Третій – перевірка. Домовитися легко. Значно складніше проконтролювати, кого саме вивозять, куди і чи повернуться люди назад.
Четвертий – політичне тло. Спільне звернення української та російської сторін гарно виглядає в новинах. Але воно не скасовує того факту, що країни воюють.
Що з цього отримають люди
Користь не в самому листі, а в темі, яку він підсвічує. Олешки довели: гуманітарна місія працює, якщо є згода обох сторін і нейтральний посередник.
Йдеться про цілком конкретні речі:
- вивезення цивільних із небезпечних районів;
- доставку ліків, продуктів і води;
- возз’єднання родин, які розкидало війною;
- доступ до дітей, що залишилися на окупованій території;
- обмін інформацією про зниклих безвісти.
Кожен із цих пунктів впирається в безпеку. Без гарантій з боку військових жодна колона не вирушить, хоч би які заяви лунали з трибун.
Хтось захоче додати: у подібних історіях завжди є спокуса зробити з трагедії шоу. І це правда. Єдиний спосіб цього уникнути – тримати в процесі тих, кого не запідозриш у політичній грі. Міжнародний комітет Червоного Хреста тут виглядає найдоречніше.
Питання не в тому, гарна ініціатива чи ні. Питання в тому, чи буде наступний конвой.
Усе стане ясно за кілька тижнів. Якщо на Херсонщині з’явиться друга узгоджена колона, значить, спільне звернення омбудсменів переросло у практику. Якщо ні – залишиться гарною заявою, яку процитують ЗМІ і про яку швидко забудуть.