Ігри Непокорених знову зібрали українських ветеранів та військовослужбовців – цього разу у Львові. Підтримати учасників приїхав принц Гаррі, який започаткував цей рух у 2014 році. Він особисто спостерігав за змаганнями з регбі на інвалідних колясках – одного з найконтактніших видів програми.
Для воїнів така увага важить не менше за нагороди. Коли на трибунах сидить людина, яка сама служила і сама бачила поранених побратимів, розмова йде зовсім на іншому рівні. Без жалю й без пафосу.
Звідки взявся цей рух
Принц Гаррі віддав армії десять років, двічі побував в Афганістані. Після повернення додому він побачив те, про що рідко говорять уголос: поранені військові часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Друзі гинуть, тіло болить, а звичне життя раптом закінчується.
Так виникла ідея змагань, де поранення не приховують. Навпаки – воно стає частиною спортивної історії. Перші Ігри Непокорених прийняв Лондон у 2014 році, а сама назва походить від латинського invictus, тобто «непереможений».
Україна долучилася до руху у 2017 році, дебютувавши в Торонто. Відтоді наша команда стала однією з найпомітніших на турнірах: українці беруть медалі, а їхні історії щоразу збирають найбільше переглядів.
Регбі на колясках: тут нікого не шкодують
Цей вид спорту в англомовному світі звуть «вбивчим м’ячем». Гравці на посилених колясках врізаються один в одного, вибивають м’яч, блокують суперника корпусом. Травми в учасників різні – ампутації, ушкодження хребта, складні переломи. Правила підлаштовані під це, а не навпаки.
Збоку виглядає жорстко. По суті ж – це найшвидший спосіб повернути людині відчуття контролю над власним тілом. Ти знову штовхаєшся, приймаєш рішення, перемагаєш. І ніхто не дивиться на тебе з жалем.
Атмосфера на подібних турнірах разюче відрізняється від звичайного спорту. Трибуни заповнюють побратими, рідні, волонтери, лікарі, які витягували цих людей з того світу. Кожен матч перетворюється на зустріч своїх.
Крім регбі, у програмі таких змагань зазвичай є плавання, легка атлетика, веслування на тренажерах, стрільба з лука, пауерліфтинг і баскетбол на колясках. Формати різні, мета одна.
60 місць і дорога до Бірмінгема
Всеукраїнські Ігри Непокорених – це не лише спортивне свято, а й відбір. За підсумками змагань сформують збірну з 60 ветеранів та військовослужбовців. Саме вони представлятимуть Україну на міжнародних Іграх Непокорених у Бірмінгемі у 2027 році, про це повідомив Козицький.
Цифра 60 виглядає великою. Та за нею стоять конкретні люди з конкретними іменами. Хтось уперше сів у коляску після поранення. Хтось повернувся з полону й довго не виходив з дому. Хтось просто хотів довести собі, що ще може.
До Бірмінгема – два роки. За цей час треба не тільки визначити склад, а й знайти гроші на збори, форму, перельоти та медичний супровід. Питання логістики тут не менш важливе, ніж питання сили й витривалості.
Окрема стаття витрат – самі коляски для регбі. Спортивна модель коштує не одну тисячу доларів, її роблять під конкретну людину. Тому за кожною командою завжди стоїть хтось, хто шукав ці гроші: благодійний фонд, бізнес, друзі.
Що з цього приводу каже закон
Формально правова база в Україні є. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає для ветеранів низку пільг і гарантій. Окремий закон – «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» – описує, як має бути організоване відновлення людини після поранення.
Фізична культура і спорт у цих документах згадуються як складова реабілітації. Звучить логічно, адже рух, м’язова робота та постійні тренування справді повертають функції краще за будь-які процедури в кабінеті.
Але між нормою на папері й залом зі спеціальними колясками лежить довгий шлях. Ветеранський спорт значною мірою тримається на громадських організаціях, волонтерах і міжнародних фондах. Державні програми підключаються, але точково, і кожен новий клуб усе ще шукає приміщення та тренера самостійно.
Окрема історія – психологи. У регбі на колясках людина вперше за довгий час дозволяє собі агресію. Випускає те, що роками тримала в собі. І це працює не гірше за розмови з фахівцем, хоча ніхто не скасовує й їх.
Найбільша користь від таких турнірів – навіть не медалі. Вони показують тисячам ветеранів, які зараз сидять удома і не бачать для себе місця в мирному житті, що вихід існує. І що на цьому виході можна врізатися в суперника на колясці – і знову відчути себе сильним.