У Ковелі днями вибухнув скандал, який змусив багатьох замислитись, де проходить межа між законним оповіщенням і свавіллям. Народний депутат Олексій Гончаренко опублікував відео, на якому, за його словами, представники ТЦК увірвалися на приватне подвір’я, винесли звідти чоловіка та повезли. «Це не робота ТЦК. Це викрадення людини і проникнення на приватну територію», — написав він у соцмережах, додавши, що вважає таке криміналом. У самому територіальному центрі комплектування виклали зовсім іншу версію. Тож давайте розбиратися, хто правий, спираючись не на емоції, а на законодавство.
Офіційна позиція ТЦК така: 1 вересня спільний наряд групи оповіщення і поліції проводив перевірку військово-облікових даних громадян призовного віку в Ковелі. Один із чоловіків, помітивши службові автомобілі, спробував уникнути перевірки — почав тікати й забіг на територію чужого домоволодіння. Військові та правоохоронці наздогнали його, встановили особу, з’ясували, що перед ними — порушник військового обліку, і супроводили до службового авто.
Депутат Гончаренко подає картину інакше: мовляв, ніхто нікуди не тікав, а людей просто схопили на подвір’ї та витягли. Його різка заява про «викрадення» миттєво розлетілася мережею. Ключове питання, яке постає з цього відео: чи мали право представники ТЦК взагалі ступати на чуже подвір’я без дозволу власника? Інакше кажучи — чи було проникнення на приватну територію законним?
Перш ніж шукати кримінал, варто зрозуміти статус групи оповіщення. Згідно з Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, такі групи мають право перевіряти документи, звіряти військово-облікові дані, складати адмінпротоколи за порушення правил обліку, а також доставляти військовозобов’язаних до ТЦК — але лише в разі, якщо особа вже вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210 або 210-1 КУпАП, і для цього немає інших способів забезпечити її присутність. Тобто просто так схопити людину на вулиці й відвезти — не можна.
А що ж із чужим подвір’ям? Стаття 30 Конституції України гарантує недоторканність житла. Проникнути на приватну територію без згоди власника можна лише у випадках, прямо передбачених законом — наприклад, для рятування життя чи майна або під час переслідування особи, яка щойно скоїла злочин і намагається втекти. Саме на цю підставу й посилатимуться військові: переслідували порушника, який ухилявся від перевірки і фактично втікав. Але чи тягне таке ухиляння на «злочин»?
Критично важливий нюанс: ухилення від військового обліку (стаття 210 КУпАП) — це адміністративне, а не кримінальне правопорушення. А ось ухилення від призову за мобілізацією (стаття 336 ККУ) — вже кримінал. Яку саме статтю інкримінують тому чоловікові, ми не знаємо. Якщо йшлося лише про порушення обліку, підстав для фізичного затримання із проникненням на подвір’я недостатньо. Якщо ж правоохоронці мали дані про ухиляння від мобілізації, то ситуація набуває зовсім іншого забарвлення — і дії поліції разом із ТЦК можна розглядати як переслідування особи, що вчинила кримінальне правопорушення.
Окремо варто згадати про звинувачення в «викраденні людини». Стаття 146 Кримінального кодексу описує викрадення як незаконне позбавлення волі. Тут ключове слово — «незаконне». Якщо чоловіка справді везли до ТЦК для складання протоколу і робили це в межах повноважень, то склад злочину відсутній. Якщо ж повноважень не було — те, що трапилося в Ковелі, справді може кваліфікуватися як злочин. Тому правильне розслідування має відповісти на одне просте запитання: який саме правовий статус мала затримана особа на момент інциденту.
До речі, на відео чути, що очевидці кричать про відсутність ухвали суду на затримання. Але за адміністративне правопорушення ухвала не потрібна — достатньо протоколу, складеного уповноваженою особою. Інша річ, що сам протокол можна скласти і без фізичного доставляння, якщо особа не переховується. Отут якраз і починається сіра зона: тікав чоловік чи ні — версії різняться кардинально.
Не менш гучною виявилася й друга частина подій у Ковелі. Під час інциденту водій автомобіля, який проїжджав повз, за даними ТЦК, спробував здійснити наїзд на військовослужбовців із групи оповіщення. Поліцейські почали переслідування, машина заїхала в тупик і зупинилася. Водій, однак, відмовився виконувати вимоги правоохоронців і залишався в салоні. Така поведінка — вже окрема стаття. Замах на наїзд на представників влади — це щонайменше стаття 345 ККУ (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу), а за певних обставин може бути кваліфіковано і як замах на умисне вбивство.
Але й тут є свої «але». Очевидці стверджують, що водій просто намагався об’їхати натовп і ні на кого не наїжджав. Без запису відеореєстраторів, свідчень і трасологічної експертизи ми знову опиняємося в ситуації, де є дві протилежні версії, а істина десь між ними.
Тим часом у соцмережах Ковель уже перетворився на символ — символ того, як по-різному можна трактувати одні й ті самі дії. Одні пишуть, що це цинічне порушення прав людини, інші нагадують, що без рішучих дій ТЦК план мобілізації виконати неможливо. І ті, й інші чекають офіційного розслідування.
Воно, до речі, вже розпочато. Поліція відкрила провадження за фактом можливого перевищення службових повноважень, а військова служба правопорядку проводить власну перевірку. Вивчають відео з камер, опитують свідків, встановлюють особу того, кого винесли з подвір’я. Лише після цього можна буде сказати напевно: чи був у Ковелі нещасний порушник обліку, якого законно затримали, чи ж таки потерпілий від свавілля.
Поки триває розслідування, варто пам’ятати, що кожна сторона має право на власну версію, але жодна — на самосуд. Саме тому важливо не піддаватися емоціям, а дочекатися офіційних висновків. Бо від них залежить, чи стане цей випадок прецедентом для всіх подібних ситуацій — не лише тут, а й по всій країні.