Коли канцелярія президента Польщі Кароля Навроцького називає захід України «Східною Малопольщею» – це не просто незграбна дипломатична риторика. За цим формулюванням стоїть столітня політика стирання української ідентичності, яку Варшава, схоже, не готова залишити в минулому. Приводом для чергового історичного скандалу стало рішення Верховної Ради про створення Українського національного пантеону – і реакція польської влади виявилася показово різкою.
Голова Канцелярії президента Збіґнєв Богуцький, виступаючи в Сеймі, не лише розкритикував українське рішення, а й свідомо вжив термін, який у міжвоєнній Польщі використовували для адміністративного витіснення всього українського з території Галичини. Мовляв, прославляння Бандери та «злочинців, які вчинили геноцид на Волині та у Східній Малопольщі» – це не шлях до європейських цінностей. А далі – ще одна теза, вже від імені самого Навроцького: «Ми своїх не кидаємо».
Але що ж означає ця назва? І чому її повторюють у XXI столітті? Саме про це зараз і поговоримо.с
Що насправді стоїть за цим терміном
Тут важливий момент. Богуцький не просто висловив політичну позицію – він свідомо використав назву, яка має глибоке імперське коріння. Це не географічний топонім і не нейтральне позначення регіону. Це політичний маркер, спеціально створений для того, щоб стерти українську ідентичність із карти.
Давайте розберемося, звідки він узявся і чому його використання сьогодні – це не дипломатична незграбність, а усвідомлена історична провокація.
Львів: місто, яке ніколи не було польським
Більшість українців знає базові факти, але їх варто повторити – хоча б для того, щоб зрозуміти масштаб підміни. Перша літописна згадка про Львів датується 1256 роком. Місто заснував король Данило Романович (Галицький). Львів був столицею Королівства Русі – повноцінної середньовічної держави, а сам Данило належав до головної династії київських князів.
Жодної Польщі на цих землях тоді не було. Це принциповий факт, який часто оминають прихильники теорії про «споконвічно польські території».
Усе змінилося після того, як згасла династія Романовичів. Між 1340 і 1349 роками польський король Казимир III Великий здійснив серію військових походів і окупував Галичину. Але навіть тоді, після захоплення, поляки не називали цю територію «Малопольщею». Вони офіційно створили Руське воєводство – Województwo Ruskie – із центром у Львові. Тобто польська корона юридично визнавала: це земля Русі, а не Польщі.
Навіть окупаційна адміністрація XIV століття не наважувалася перейменувати захоплені землі на честь польських регіонів.
Як і коли народився термін
«Східна Малопольща» – це винахід XX століття. Його штучно насаджував уряд Другої Речі Посполитої в період між 1918 та 1939 роками. Після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії Польща отримала контроль над Східною Галичиною – і одразу почала кампанію з її адміністративного «перейменування».
Мета була гранично чіткою: інтегрувати українські землі до складу унітарної польської держави та повністю витіснити будь-яку згадку про українську національну ідентичність. Це була не просто зміна позначення на карті – це була політика культурної асиміляції, закріплена на рівні офіційної термінології.
Польська влада того часу офіційно заборонила назви «Західна Україна» та «Східна Галичина». Замість них – лише одне формулювання. Жодних альтернатив. Жодних згадок про українськість цих територій. У школах, офіційних документах, пресі – скрізь мало фігурувати Małopolska Wschodnia.
Коли сьогодні високопосадовець сусідньої держави вживає цей термін у Сеймі, він свідомо апелює саме до тієї політики міжвоєнного періоду.
Які території охоплює ця назва
Польська влада відносила сюди три воєводства: Львівське, Тернопільське та Станіславське. У сучасних кордонах це Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області України. Іншими словами – практично весь західний регіон нашої держави.
Коли вам кажуть, що Львів, Тернопіль та Івано-Франківськ – це «Східна Малопольща», вам фактично повідомляють: вашої історії тут немає, вашої держави тут немає, це все польська земля. Саме так цей термін функціонував у міжвоєнний період, і саме таке навантаження він несе сьогодні.
Іронія історії
Окремої уваги заслуговує контекст самої Польщі. Країна, яка сьогодні використовує імперську риторику щодо територій сусідньої держави, сама пережила п’ять поділів між трьома імперіями. Щонайменше на 123 роки Польща взагалі зникала з політичної карти світу. Її територію ділили Росія, Пруссія та Австрія – і жодних «історичних прав» ці імперії не визнавали.
Здавалося б, держава з таким досвідом мала б особливо чутливо ставитися до питань територіальної цілісності та національної ідентичності інших народів. Але історична пам’ять, як з’ясовується, буває вибірковою.
Чому це важливо саме зараз
Коли голова Канцелярії президента Польщі вживає термін «Східна Малопольща» в офіційному виступі перед Сеймом – це не обмовка і не фігура мови. Посадовець такого рівня не кидається словами випадково, особливо коли йдеться про історично заряджену термінологію.
Цікаво, що дискусія почалася з питання про національний пантеон. Україна вирішує, кого вшановувати на власній землі, – це суверенне право будь-якої держави, і жодна міжнародна норма цього не обмежує. Але у відповідь на рішення Верховної Ради з Варшави лунає не дипломатичне занепокоєння, а відверта колоніальна риторика.
Незалежно від особистого ставлення до постаті Степана Бандери чи історичної оцінки діяльності УПА, використання такої термінології з боку офіційної Варшави – це крок назад у двосторонніх відносинах. Це мова не партнерства, а домінування. І в час, коли Україна потребує не історичних суперечок, а реальної підтримки, подібні заяви звучать особливо недоречно.
В українському суспільстві цей термін однозначно сприймають як зазіхання на територіальну цілісність та історичну справедливість. І для такої реакції є всі підстави – достатньо поглянути на те, як, коли і з якою метою народилася «Східна Малопольща».
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков