Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора і скасував ухвалу Львівського апеляційного суду – справа № 450/4166/18 повертається на новий апеляційний розгляд. За цим формулюванням стоїть історія, яка триває з 2018 року: груповий напад на тимчасове поселення ромів, що закінчився вбивством, і багаторічні судові баталії, у яких досі не поставлено крапку.
Що сталося тієї ночі
У червні 2018 року троє обвинувачених – повнолітній ОСОБА_6 та двоє неповнолітніх, ОСОБА_14 і ОСОБА_7, – разом з іншими особами вирушили до тимчасового поселення ромів поблизу перехрестя вулиць Трускавецької та Тролейбусної у Львові. Вони мали чіткий план: зруйнувати табір і вигнати мешканців. Усі були в масках і рукавицях, озброєні ножами, а ОСОБА_6 – ще й молотком.
Близько 23:00 нападники увірвалися на територію поселення. Били людей ногами та заздалегідь підготовленими предметами, трощили намети, нецензурно лаялися. Коли мешканці намагалися захистити себе і свої родини, нападники застосували зброю.
ОСОБА_6 поранив ножем ОСОБА_19 у стегно й тулуб, а потім ударив ОСОБА_18 у передпліччя. ОСОБА_14 завдав ОСОБА_17 численних ножових ударів у спину та грудну клітку – одне з поранень виявилося проникаючим і належить до тяжких тілесних ушкоджень.
Головною жертвою став ОСОБА_15. Спочатку ОСОБА_6 ударив його молотком, долаючи опір. А потім усі троє – ОСОБА_6, ОСОБА_14 і ОСОБА_7 – завдали йому численних ножових поранень у голову, живіт і спину. Два удари в живіт проникли в черевну порожнину й пошкодили кишківник, ще один – у грудну клітку з пошкодженням легені. Від гострої внутрішньої кровотечі ОСОБА_15 помер на місці.
Що вирішив суд першої інстанції
Сихівський районний суд м. Львова 16 квітня 2025 року визнав усіх трьох винуватими. ОСОБА_6 отримав 10 років 6 місяців позбавлення волі – йому інкримінували умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України), хуліганство із застосуванням заздалегідь заготовлених предметів (ч. 4 ст. 296 КК) та втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ч. 1 ст. 304 КК).
ОСОБА_14 отримав 10 років – його додатково засудили за умисне тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_17 (ч. 1 ст. 121 КК). ОСОБА_7 теж призначили 10 років позбавлення волі.
Суд першої інстанції спирався на значний масив доказів: показання потерпілих, протокол обшуку гаража, де знайшли ніж типу «метелик» зі слідами крові, висновки судово-медичних і генетичних експертиз, протоколи слідчих експериментів, результати негласних слідчих (розшукових) дій – тобто записи розмов фігурантів у камері ІТТ.
Щоправда, суд виключив кваліфікуючу ознаку «вчинення вбивства за попередньою змовою» (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), бо доказів того, що про вбивство домовилися заздалегідь, сторона обвинувачення не надала. Умисел на позбавлення життя, за версією суду, виник уже під час нападу.
Апеляція все переграла
Захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. І Львівський апеляційний суд 5 листопада 2025 року кардинально змінив ситуацію для цього фігуранта.
По-перше, суд закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за обвинуваченням в умисному вбивстві на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України – через нестачу достатніх доказів. По-друге, перекваліфікував його дії з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК (просте хуліганство, без обтяжуючої ознаки застосування зброї). А далі – звільнив його від кримінальної відповідальності за строками давності.
Крім того, апеляція звільнила ОСОБА_14 від відповідальності за ч. 4 ст. 296 і ч. 1 ст. 121 КК – теж через закінчення строків давності.
Касаційна скарга прокурора: чим незадоволена сторона обвинувачення
Прокурор оскаржив ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду. У касаційній скарзі він наполягав: апеляція припустилася істотних порушень кримінального процесуального закону.
Ключові аргументи прокурора зводилися ось до чого. Апеляційний суд відкинув низку доказів, не дослідивши їх безпосередньо в судовому засіданні. Йдеться про висновки судово-медичних експертиз, протоколи слідчих експериментів, результати негласних слідчих дій. Тобто суд дав їм нову оцінку, фактично скасувавши висновки першої інстанції, але при цьому не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК).
Окремо прокурор звертав увагу на дивну логіку апеляції щодо слідчих експериментів. Суд визнав їх недопустимими лише тому, що слідчі дії проводилися вдень, а злочин стався вночі. Але ж важливо, які саме обставини перевірялися: якщо йшлося про просторове розташування чи механізм дій, час доби міг і не мати істотного значення. Апеляція це питання навіть не з’ясувала.
Не погодився прокурор і з висновком про неможливість ідентифікувати ніж типу «метелик» лише через те, що в різних документах він описувався по-різному. Так, є певні недоліки фіксації, але вони не спростовують факту вилучення ножа зі слідами крові потерпілого.
Чому Верховний Суд став на бік прокурора
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду частково задовольнила касаційну скаргу. Ось що саме не сподобалося Верховному Суду в рішенні апеляції.
Головна проблема – порушення принципу безпосередності. Це не просто формальність. Коли апеляційний суд відкидає докази, на яких тримався вирок першої інстанції, він зобов’язаний сам безпосередньо дослідити ці докази. Не можна просто написати «висновки експертиз недостатні» або «протоколи слідчих експериментів недопустимі», не відкривши ці матеріали в засіданні й не оцінивши їх за критеріями ст. 94 КПК.
Апеляційний суд цього не зробив. Він відхилив висновки експертів, не дослідивши їх. Поставив під сумнів протоколи пред’явлення речей для впізнання, але не пояснив, які саме процесуальні недоліки на це вплинули. Розкритикував результати негласних слідчих дій загальними фразами про «припущення», хоча там зафіксовані конкретні висловлювання фігурантів, що стосуються обставин нападу.
Окремо Верховний Суд наголосив: сама по собі відмінність між часом проведення слідчого експерименту і часом події не є безумовною підставою для визнання результатів недопустимими. У кожному випадку треба з’ясовувати, чи мала ця відмінність істотне значення. Апеляція ж обмежилася формальним посиланням.
Колегія суддів також звернула увагу на передчасність висновку про неможливість ідентифікації ножа «метелик». Різні описи того самого предмета в процесуальних документах можуть свідчити про недоліки фіксації, але не спростовують автоматично його зв’язку з подією злочину.
Що далі
Ухвалу Львівського апеляційного суду скасовано. Справу № 450/4166/18 направлено на новий апеляційний розгляд. ОСОБА_6 і ОСОБА_14 залишаються під вартою – Верховний Суд обрав їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 22 жовтня 2026 року.
Тепер апеляційному суду доведеться повторно пройти весь шлях: оцінити докази за критеріями належності, допустимості, достовірності та достатності, за потреби – повторно дослідити матеріали, які надала сторона обвинувачення, і ухвалити законне й умотивоване рішення.
Верховний Суд окремо звернув увагу на те, що провадження триває з 2018 року, а отже, новий апеляційний розгляд має відбутися в розумні строки – як того вимагає ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для потерпілих, які вже вісім років чекають на остаточне судове рішення, це особливо важливо.
Колегія суддів не вирішувала наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення. Але вона чітко вказала: без безпосереднього дослідження доказів в апеляції рішення про закриття провадження за обвинуваченням у вбивстві не може вважатися законним. І це, мабуть, головний меседж постанови: процесуальна форма – не бюрократична примха, а гарантія того, що суд справді розбереться в суті справи.