Коли касаційна скарга доходить до Верховного Суду, засуджений зазвичай сподівається на диво. Але дива у праві трапляються рідко – частіше спрацьовують чіткі процесуальні правила. Саме це й сталося у справі № 354/1478/24, де колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 13 квітня 2026 року залишила без задоволення скаргу засудженого за грабіж.
Давайте розберемо цю історію детально. Вона показова – тут зібралися майже всі типові аргументи, які сторона захисту зазвичай наводить, намагаючись скасувати обвинувальний вирок. І майже жоден із них не витримав перевірки.
Що сталося тієї ночі
18 травня 2024 року близько опівночі ОСОБА_7, будучи напідпитку, прийшов до магазину «Дари лісу» в селі Поляниця на Івано-Франківщині. Піднявся сходами на другий поверх, пошкодив замок вхідних дверей і проник у кімнату, де спала потерпіла.
Тут важливий нюанс: чоловік не просто тихо взяв чуже, поки власниця спала. Він побачив жінку, побачив її сумку – і відкрито, в присутності потерпілої, схопив річ та втік. На словесні вимоги повернути майно не зреагував абсолютно.
У сумці були гроші – 5995 гривень, гаманець вартістю 128,50 грн, сама сумка за 411 грн і два блокноти з рукописними записами. Загальна сума викраденого – 6534,50 грн.
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області кваліфікував ці дії за частиною 4 статті 186 Кримінального кодексу України. Йдеться про грабіж, вчинений повторно, поєднаний із проникненням у житло та в умовах воєнного стану. Вирок – 7 років 6 місяців позбавлення волі.
І це ще не все. Оскільки ОСОБА_7 уже мав судимість, суд на підставі статті 71 КК України частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року. Остаточний строк – 8 років позбавлення волі.
Відлік строку покарання почався з 19 травня 2024 року – дня затримання.
Апеляція нічого не змінила
Захист подав апеляційні скарги. Івано-Франківський апеляційний суд 21 серпня 2025 року розглянув їх і залишив без задоволення. Вирок першої інстанції залишився без змін.
Після цього засуджений підготував касаційну скаргу. У ній він просив скасувати рішення обох судів і виправдати його. А якщо виправдання неможливе – призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Окремо просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на інший.
Чому межі касації такі вузькі
Коли читаєш текст скарги, впадає в око одна закономірність. Більшість доводів стосувалися саме переоцінки доказів і фактичних обставин справи. А Верховний Суд, нагадаю, діє в межах статті 433 Кримінального процесуального кодексу України. Він не досліджує докази заново, не встановлює нових обставин, не вирішує питань про достовірність показань.
Його завдання – перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права.
Цей момент часто недооцінюють. А даремно. Адже коли засуджений просить касацію розібратися, чому свідчення поліцейських суперечливі, а потерпіла називала різні суми – він просить про те, чого суд цього рівня робити просто не уповноважений. Такі питання вирішуються в першій та апеляційній інстанціях. Що, власне, і було зроблено – суди ретельно оцінили всі докази.
Розбір аргументів: що не спрацювало
Перший серйозний аргумент – неправильне застосування статті 71 КК України. На думку засудженого, суд не міг приєднувати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, бо той ще не набрав законної сили. Апеляційний суд відповів чітко: для застосування цієї норми має значення дата постановлення вироку, а не дата набрання ним законної сили. Верховний Суд із такою позицією погодився.
Другий блок – кваліфікація злочину. Засуджений наполягав, що кімната на другому поверсі магазину не була житлом. Отже, ознака проникнення у житло нібито не доведена. Суд нагадав сталу практику: житлом вважається будь-яке приміщення, пристосоване для постійного чи тимчасового проживання людини, незалежно від форми власності чи правового статусу. Кімната, де мешкала потерпіла, мала всі ознаки житла.
Щодо воєнного стану – тут і поготів усе просто. Указ Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року ввів воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався. Злочин вчинено 18 травня 2024 року на території України. Тож кваліфікація за ч. 4 ст. 186 КК України – абсолютно правильна.
Крім того, суд звернув увагу: вчинення злочину в умовах воєнного стану не визнавалося обтяжуючою обставиною в розумінні статті 67 КК. Це була кваліфікуюча ознака, передбачена диспозицією частини 4 статті 186. Не плутайте ці речі – вони різні за своєю правовою природою.
Захисник, впізнання та відеозапис: процесуальні нюанси
Окремий масив скарг стосувався порушень права на захист. Засуджений стверджував, що під час затримання, огляду місця події та впізнання не було адвоката. На його думку, це робить відповідні докази недопустимими.
Верховний Суд пояснив: Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає обов’язкової участі захисника при затриманні в порядку статті 208. Це невідкладна дія. Право на захист реалізується після фактичного затримання – під час допиту, вручення підозри тощо. І з матеріалів справи видно: 19 травня 2024 року, в день затримання, Регіональний центр безоплатної правової допомоги отримав повідомлення. Того ж дня засудженому призначили захисника.
До речі, сам ОСОБА_7 не клопотав про призначення адвоката під час згаданих слідчих дій. А відповідно до статті 52 КПК, обставини цієї справи не належали до тих, де участь захисника є обов’язковою.
Тепер про впізнання. Потерпіла впізнала засудженого за зростом, рисами обличчя, волоссям і одягом. У протоколі стоять підписи понятих, жодних зауважень не зафіксовано. Зауважте: у касаційній скарзі засуджений не висловив жодних доводів щодо упередженості понятих чи потерпілої. А суди не мали підстав їм не довіряти.
Щодо відеозаписів із камер спостереження – сторона захисту отримала доступ до всіх матеріалів у порядку статті 290 КПК, включаючи диск із відео. Це підтверджено реєстром матеріалів досудового розслідування та розписками. Оригіналом цифрового доказу, відповідно до практики Верховного Суду, є його автентичне відображення, а не фізичний носій.
Свідок, якого не допитали, і прокурор без повноважень
Окремий інтерес викликає епізод із недопитом свідка ОСОБА_9. Місцевий суд надсилав численні повістки, розміщував оголошення на сайті, навіть застосовував привід. Забезпечити явку не вдалося. Апеляційний суд слушно зауважив: злочин вчинено в умовах очевидності, тож показання цього свідка не створюють алібі засудженому і не стосуються обставин злочину.
А от аргумент про прокурора без повноважень – цікавий, але теж не спрацював. ОСОБА_10, яка брала участь у засіданні апеляційного суду, є прокурором відділу Івано-Франківської обласної прокуратури. А це прокуратура вищого рівня. Відповідно до статті 36 КПК, прокурор вищого рівня має повне право брати участь у розгляді справи.
Що зміна захисника і копії записів
ОСОБА_7 скаржився, що суд відмовив у заміні захисника. Але матеріали справи свідчать про інше. Місцевий суд розглянув його клопотання про відвід і 17 лютого 2025 року виніс умотивовану ухвалу про відмову. Апеляційний суд перевірив цей епізод і звернув увагу: адвокат брав активну участь у процесі, заявляв клопотання, ставив запитання свідкам, оскаржував запобіжний захід. Жодних ознак пасивного чи фіктивного захисту.
Копії технічного запису судового засідання? Після ухвалення вироку засуджений не подавав відповідних клопотань. Матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що йому відмовили. Натомість є клопотання від 17 липня та 29 жовтня 2024 року – але вони стосувалися засідань, де вирішувалося питання запобіжного заходу, а не розгляду справи по суті.
Фінал, якого варто було очікувати
Верховний Суд дійшов однозначного висновку: вирок Яремчанського міського суду відповідає вимогам статей 370 і 374 КПК – він законний, обґрунтований і вмотивований. Апеляційний суд сумлінно перевірив усі доводи захисту, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтував свої висновки. Істотних порушень, які б тягнули скасування судових рішень, касація не встановила.
Щодо зміни запобіжного заходу – частина 3 статті 433 КПК передбачає розгляд цього питання лише при скасуванні судового рішення. Оскільки підстав для скасування немає, немає й підстав міняти запобіжний захід.
Постанова набрала законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Ця справа добре ілюструє принцип диспозитивності в українському кримінальному процесі. Суд досліджує ті докази, які йому надають сторони. Якщо захист не клопотав про додаткові матеріали, не фіксував заперечень у протоколах, не заявляв відводи вчасно – розраховувати на успіх у касації практично неможливо. Бо касаційна скарга не може замінити собою якісну роботу на попередніх стадіях процесу.