Касаційне оскарження судових рішень має чіткі межі – і далеко не все, що непокоїть засудженого чи його захисника, може стати предметом розгляду у Верховному Суді. Це добре ілюструє нещодавня постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 638/6560/21.
Уявіть: ви подали касаційну скаргу, перерахували десяток порушень, навели аргументи, які здаються вам залізними. А суд відповідає: «Це не предмет касаційного перегляду». І все – крапка. Чому так відбувається? Давайте розбиратися на реальному прикладі, де і захист, і обвинувачення одночасно намагалися оскаржити судові рішення.
Що трапилося у справі № 638/6560/21
Фабула досить проста. У березні 2021 року чоловік, перебуваючи в Харкові на вулиці Ахсарова, повторно заволодів чужим мобільним телефоном – моделлю «Xiomi Redmi Note 8 Pro» вартістю 4 167 гривень. Спосіб – зловживання довірою. Кваліфікація – частина 2 статті 190 Кримінального кодексу України, тобто шахрайство, вчинене повторно.
Шевченківський районний суд міста Харкова у липні 2025 року призначив обвинуваченому 2 роки позбавлення волі. А оскільки він мав невідбуту частину покарання за попереднім вироком Дзержинського районного суду, то за сукупністю (стаття 71 Кримінального кодексу України) вийшло 3 роки й 5 місяців.
Захисник подав апеляцію – Харківський апеляційний суд залишив вирок без змін. Тоді і захисник, і прокурор (так, так – обидві сторони процесу) звернулися до Верховного Суду. Кожен зі своїми аргументами. І ось тут починається найцікавіше.
До речі, сам прокурор у касаційній скарзі просив скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог КПК. Захисник же пішов далі – вимагав скасувати і вирок, і апеляційну ухвалу, наполягаючи на новому розгляді справи з самого початку.
Головне правило касації: жодних нових доказів
Перше, що варто знати про касаційне оскарження, – Верховний Суд не переоцінює докази. Це не апеляція, де можна повторно досліджувати матеріали справи, викликати свідків чи призначати нові експертизи.
Стаття 433 Кримінального процесуального кодексу України говорить прямо: суд касаційної інстанції перевіряє лише правильність застосування норм права. Саме права – матеріального і процесуального. А от досліджувати докази, встановлювати нові обставини чи вирішувати, який доказ достовірний, а який ні – цього касація робити не може.
Чесно кажучи, це найчастіша помилка у касаційних скаргах. Захисник у справі № 638/6560/21 теж на неї натрапив. Він стверджував про неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам. Логічно? На перший погляд – так. Але юридично ці аргументи для касації – повз ціль.
Суд чітко нагадав: під час касаційного перегляду він виходить із тих фактичних обставин, які вже встановили суди першої та апеляційної інстанцій. І жодних винятків тут немає.
Що таке «істотне порушення» і коли воно спрацьовує
Водночас касаційне оскарження – не безсилий інструмент. Стаття 438 КПК називає конкретну підставу для скасування судового рішення: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. А стаття 412 уточнює – таке порушення має перешкодити або могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
І ось що цікаво: і захисник, і прокурор посилалися саме на цю підставу. Зокрема, обидва вказували на порушення таємниці нарадчої кімнати. Мовляв, суддя 14 липня 2025 року оголосив повний текст ухвали від 7 липня, тим самим ніби відновивши судовий розгляд, але дебати й останнє слово не провів.
Звучить серйозно, правда ж? Але Верховний Суд розібрав ситуацію за фактами – і картина виявилася зовсім іншою.
7 липня суддя вийшов до нарадчої кімнати для вирішення клопотання захисту про призначення експертизи. Повернувшись того ж дня, оголосив вступну та резолютивну частини ухвали – усе за правилами. Після цього провів судові дебати, надав останнє слово обвинуваченому і тільки тоді вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Тому жодного «відновлення розгляду» 14 липня не було – суд просто діяв у звичайному, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку. Оголошення мотивувальної частини ухвали пізніше – це технічний момент, а не порушення таємниці нарадчої кімнати.
Допустимість експертного висновку: коли сумніви не працюють
Ще один блок аргументів захисника стосувався товарознавчої експертизи. Він наполягав: висновок експерта № 68 від 26 квітня 2021 року – недопустимий доказ. Причин наводилося кілька:
- експертиза проведена на бездоговірних засадах і безкоштовно;
- експерт нібито вийшов за межі поставлених питань;
- сам мобільний телефон для дослідження не надавався.
Суди першої та апеляційної інстанцій ці доводи відхилили. А Верховний Суд із ними повністю погодився. Чому?
По-перше, експертизу призначив слідчий своєю постановою – це передбачений КПК механізм, жодного договору тут не треба. По-друге, експерт мала чинне свідоцтво за спеціалізацією 12.1 (визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів) і стаж роботи з 1994 року. Кваліфікація – бездоганна. По-третє, телефон на момент експертизи не вилучався і не визнавався речовим доказом, тому дослідження проводилося за наявними у справі відомостями про модель та характеристики пристрою. Жодних суперечностей з іншими матеріалами експертиза не створила.
Тут важливий момент: сама лише незгода захисту з висновком експерта не робить його недопустимим. А без реальних доказів упередженості чи некомпетентності експерта суд не зобов’язаний призначати повторну експертизу. До речі, клопотання захисту про таку повторну експертизу місцевий суд розглянув і вмотивовано відмовив – ухвалою від 7 липня 2025 року.
До слова, обвинувальний вирок ухвалюється лише тоді, коли вина доведена поза розумним сумнівом. Цей стандарт означає, що сукупність обставин справи виключає будь-яке інше розумне пояснення події. У справі № 638/6560/21 суд першої інстанції спирався не лише на експертизу, а й на показання потерпілої, свідків, довідки з ломбарду – і ця сукупність доказів переконала всі три інстанції.
Відеоконференція та особа обвинуваченого
Мабуть, найбільш незвичний аргумент захисника звучав так: апеляційний суд провів засідання за відсутності обвинуваченого. Тобто формально людина була на відеозв’язку, але хто саме – незрозуміло. Захисник стверджував, що ОСОБА_7 на той момент перебував за кордоном, а його телефоном користувався батько. Плюс – обвинувачений не мав зареєстрованого кабінету в системі «Електронний суд» і не подавав клопотання про дистанційне провадження.
Верховний Суд перевірив журнал і технічний запис засідання від 16 вересня 2025 року. Картина така: обвинувачений брав участь у режимі відеоконференції, йому роз’яснили права, він висловлював позицію щодо апеляційної скарги, виступав у дебатах і звертався з останнім словом.
І ось що показово: захисник був присутній у залі суду особисто й під час усього засідання жодних сумнівів щодо особи свого підзахисного не висловлював. Жодних заперечень проти проведення відеоконференції – теж. Це підтвердив і сам адвокат уже під час касаційного провадження.
Суд визнав цей довід необґрунтованим. Логіка тут проста: якщо адвокат мовчить під час процесу, а потім скаржиться в касації – це виглядає щонайменше непослідовно. Жодного істотного порушення КПК апеляційний суд у цій частині не допустив.
Чому обидві скарги залишили без задоволення
Верховний Суд ретельно розібрав кожен аргумент обох касаційних скарг. Прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду – йому відмовили. Захисник просив скасувати і вирок, і апеляційну ухвалу – теж відмовили. Вирок Шевченківського районного суду міста Харкова від 14 липня 2025 року та ухвала Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року залишилися без змін.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог закону. Вони дослідили всі докази – від показань потерпілої і свідків до висновку товарознавчої експертизи й довідок із ломбарду, дали їм належну оцінку, виклали мотивовані висновки. А ті порушення, на які посилалися скаржники, не знайшли підтвердження в матеріалах провадження.
Постанова Верховного Суду від 26 травня 2026 року набрала чинності з моменту оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Те, як місцевий суд оцінив вартість телефону на підставі експертизи, як апеляція перевірила доводи про таємницю нарадчої кімнати, як було організовано відеоконференцію – усе це пройшло перевірку на законність. І саме в цьому, власне, і полягає суть касаційного оскарження: не передумати справу заново, а переконатися, що правосуддя відбулося за правилами.