Уявіть ситуацію: ви розлучилися, дитина живе з колишньою дружиною, а її новий чоловік відверто налаштовує доньку проти вас. Чи можна подати позов про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не лише до матері, а й до нього? Саме це питання стало ключовим у справі № 722/1735/24, яка дійшла до Верховного Суду.
І відповідь, яку дав суд касаційної інстанції, багатьох здивувала.
Про що сперечалися сторони
Батько – назвемо його позивачем – звернувся до суду з позовом до колишньої дружини та її нового співмешканця. Причина: після розлучення чоловік, за словами батька, фактично заблокував його спілкування з малолітньою донькою.
Подружжя розірвало шлюб у березні 2024 року. Ще до цього, через війну, вони переїхали на Буковину, отримали статус внутрішньо переміщених осіб. І саме там новий знайомий колишньої дружини почав активно втручатися в їхні сімейні відносини.
Позивач стверджував, що співмешканець матері свідомо створював умови, які унеможливлювали контакт батька з дитиною. Більше того – за вироком суду цей чоловік уже був засуджений за напад на позивача. У кримінальній справі зафіксовано, що після того нападу дівчинка боїться спілкуватися з батьком.
Батько просив суд зобов’язати співмешканця колишньої дружини не чинити перешкод у спілкуванні, заборонити вивіз дитини за кордон без його згоди та встановити чіткий графік зустрічей.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Сокирянський районний суд у задоволенні позову відмовив повністю. Логіка була простою: співмешканець матері не є батьком дитини, отже, він неналежний відповідач. А щодо матері суд не побачив доказів того, що вона справді чинить перешкоди.
Апеляційний суд частково виправив ситуацію. Він встановив батькові час для спілкування з донькою – під час зимових і літніх канікул. Але в частині вимог до співмешканця матері – знову відмовив.
Чесно кажучи, така позиція виглядала логічною. Сімейний кодекс України регулює відносини між батьками та дітьми. Яке відношення до цього має стороння людина?
Чому Верховний Суд не погодився
І ось тут – ключовий поворот. Касаційний суд вказав, що попередні інстанції припустилися суттєвої помилки.
Річ у тім, що суди проігнорували норми статей 2, 3, 74 та 260 Сімейного кодексу України. А вони кажуть ось про що. Сім’я – це не лише кровне споріднення. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. І створюється сім’я не тільки на підставі шлюбу, а й на інших підставах, не заборонених законом.
Якщо співмешканець матері проживає з нею та дитиною однією сім’єю, він набуває статусу члена сім’ї. А стаття 260 СК України прямо передбачає: вітчим, який проживає з малолітнім пасинком чи падчеркою, має право брати участь у їхньому вихованні.
Але якщо він має право брати участь – то чи може він ним зловживати? І чи можна притягнути його до відповідальності, якщо він це робить?
Верховний Суд відповів: так, за певних умов до такого співмешканця можуть бути пред’явлені позовні вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Суди нижчих інстанцій навіть не перевірили доводи позивача в цій частині – і це стало фатальною помилкою.
Чому це рішення важливе
Досі в українській судовій практиці панував стереотип: у справах про перешкоди у спілкуванні з дитиною відповідачем може бути виключно інший із батьків. І це ніби логічно: саме мати або батько, з яким проживає дитина, зобов’язані не перешкоджати другому з батьків.
Але життя складніше за юридичні конструкції. Новий партнер колишньої дружини може мати колосальний вплив на ситуацію – фінансовий, побутовий, психологічний. І якщо він свідомо руйнує стосунки дитини з рідним батьком, закривати на це очі – означає залишати батька беззахисним.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду чітко дала зрозуміти: сам факт, що особа не є біологічним батьком, не робить її автоматично неналежним відповідачем. Потрібно досліджувати конкретні обставини: чи проживає ця людина з дитиною однією сім’єю, чи справді вона створює перешкоди.
До речі, Верховний Суд не сказав, що позов до співмешканця матері треба задовольнити. Він сказав інше: суди передчасно відмовили, навіть не розібравшись у ситуації. Справу в цій частині направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Що залишилося без змін
Вимоги до матері дитини Верховний Суд залишив без задоволення. Апеляційний суд уже встановив батькові графік спілкування з донькою – з 28 грудня до 15 січня та з 15 червня по 15 липня щороку. Цього, на думку касаційної інстанції, достатньо.
Також суд не підтримав вимогу про заборону виїзду дитини за кордон. Така заборона порушувала б конституційне право дитини вільно залишати територію України в супроводі одного з батьків.
І ще один момент, який варто врахувати. Позивач просив, щоб мати привозила дитину до нього в Миколаїв. Але Миколаївська громада входить до переліку територій, де ведуться бойові дії. Орган опіки та піклування цілком обґрунтовано врахував безпекову ситуацію і визначив місцем зустрічей Новодністровськ – там, де дитина фактично проживає.
Колегія суддів на чолі з головуючим В. І. Кратом наголосила, що розвиток сімейної ситуації може бути динамічним. Якщо обставини зміняться – скажімо, безпекова ситуація в Миколаєві покращиться – батько зможе знову звернутися до суду.
А поки що ця постанова Верховного Суду відкриває нову сторінку в українській судовій практиці. Відтепер новий партнер колишнього подружжя – це не завжди «стороння особа», яка перебуває поза межами сімейно-правового спору. І якщо він свідомо руйнує стосунки дитини з рідним батьком – закон може дати на це адекватну відповідь.