Розробка закону про спеціальний правовий статус для прифронтових територій України – це не просто ще одна законодавча ініціатива, а нагальна потреба для 6 мільйонів людей, які живуть просто зараз під ворожими обстрілами. Очільник Офісу президента Кирило Буданов анонсував створення міжвідомчої робочої групи, яка негайно візьметься за напрацювання єдиного комплексного закону. Давайте розберемося, чому документ настільки важливий і що він може змінити для тих, хто тримає прифронтові громади на своїх плечах.
Сьогодні на лінії зіткнення, яка проходить через десять областей, залишається жити більше ніж 6 мільйонів українців. І це не просто статистика, а конкретні родини, які зробили свідомий вибір – не евакуюватись, а працювати й жити у своїх містах і селах. Щоденні обстріли, сотні тисяч зруйнованих об’єктів інфраструктури, постійний ризик для життя стали для них суворою реальністю. Попри це люди залишаються: вчителюють, лікують, ремонтують пошкоджені мережі. Вони тримають тил саме там, де він найкрихкіший.
Чому тимчасові рішення більше не працюють
Держава вже запровадила низку заходів підтримки – компенсації за пошкоджене житло, програми відновлення, спрощені процедури для бізнесу в зоні бойових дій. Але ці заходи переважно мають точковий, уривчастий характер. Вони регулюються окремими постановами, розпорядженнями, тимчасовими порядками. І коли йдеться про комплексне виживання цілих регіонів, клаптикова нормативка просто не спрацьовує.
Кирило Буданов під час координаційної наради за участю прем’єр-міністерки Юлії Свириденко та народних депутатів чітко окреслив три ключові больові точки:
- По-перше, захист енергетичних об’єктів – трансформаторів, підстанцій, ліній електропередач, які стають пріоритетними цілями ворога.
- По-друге, відверта нерівність у виплатах: люди, які не виїжджали і не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, часто отримують менше допомоги, ніж ті, хто виїхав із цих же районів.
- А по-третє – повна відсутність безпекових гарантій для медиків, освітян і комунальників, чия робота під обстрілами залишається, по суті, подвигом без соціальної страховки.
Тут важливий момент: закон про спеціальний правовий статус прифронтових територій має стати саме тим фундаментом, який розставить усі крапки над «і». Сьогодні ми маємо лише загальний правовий режим воєнного стану та урядовий перелік територій, де ведуться бойові дії. Однак ці механізми не визначають особливого статусу таких територій – вони лише констатують факт. А люди потребують конкретики: які податкові пільги діють для підприємців, котрі взяли на себе ризик працювати за 5 кілометрів від фронту? Чи має лікар право на бронювання від мобілізації, якщо він єдиний хірург у прифронтовій лікарні? Хто і як компенсує збитки власникам житла, зруйнованого не прямим влучанням, а ударною хвилею?
Що таке спеціальний правовий статус на практиці
Якщо пояснити просто, спеціальний правовий статус – це набір особливих правил гри. У звичайному житті всі території країни живуть за однаковими законами: сплачуєте податки, отримуєте стандартні державні послуги, розраховуєте на загальний рівень безпеки. Прифронтові зони випадають із цієї логіки. Там не можна вимагати від місцевого бюджету своєчасно перерахувати зарплату, якщо бухгалтерія зруйнована ракетою. Не можна карати підприємця за прострочений кредит, якщо його склад згорів після «прильоту».
Тому закон, який ініціюють Буданов і уряд, має запровадити для прифронтових громад чітко прописані винятки та гарантії. Найбільш очікувані норми:
- особливий порядок оподаткування: звільнення від окремих місцевих податків, відтермінування сплати ПДВ для певних категорій бізнесу;
- програми страхування воєнних ризиків для лікарів, учителів, аварійних бригад – щоб людина знала: у разі поранення чи загибелі держава гарантує фінансову підтримку її родині;
- спрощений механізм отримання компенсації за пошкоджене або знищене майно без паперової тяганини;
- розширені можливості місцевої влади укладати прямі договори на постачання генераторів, пального, будматеріалів в обхід довгих тендерних процедур;
- бронювання від мобілізації для фахівців критичної інфраструктури за спрощеною процедурою – без довгих погоджень із військкоматами.
Крім того, окремим блоком стоятиме захист енергооб’єктів. Імовірно, у законі пропишуть не лише фізичну охорону, а й обов’язок держави швидко відновлювати подачу світла за рахунок централізованих резервів обладнання.
Міжвідомча група: що далі
За словами Кирила Буданова, робоча група вже формується, і до неї увійдуть урядовці, народні депутати, профільні фахівці. Головне завдання – написати єдиний комплексний документ, який замінить десятки розрізнених актів. І це, до речі, чи не найскладніша частина: доведеться вносити зміни одразу в кілька кодексів – Податковий, Бюджетний, Земельний, а також у закони «Про правовий режим воєнного стану», «Про місцеве самоврядування» і навіть у трудове законодавство. Адже спеціальний правовий статус не може існувати у вакуумі.
Важливо й те, що сам закон про спеціальний правовий статус прифронтових територій потребуватиме чіткого визначення критеріїв: які саме громади вважати прифронтовими. Чи достатньо перебування на лінії зіткнення? Чи варто враховувати частоту обстрілів і ступінь руйнувань? Це питання не лише юридичне, а й суто практичне – від нього залежатиме, хто отримає право на пільги.
Буданов наголосив, що розраховує на оперативну роботу: закон має бути ухвалений якомога швидше. І це зрозуміло – люди на місцях втомилися від невизначеності. Коли ти щодня ризикуєш життям, а держава каже «ми щось придумаємо, чекайте», довіра тане. Новий документ дасть не лише юридичні механізми, а й психологічну опору: держава бачить вас і бере на себе відповідальність.
Кілька днів тому уряд запровадив програму відновлення постраждалих від обстрілів підприємств із кредитуванням під 0,1% річних протягом перших двох років. І це позитивний сигнал, але точкові рішення не закриють усіх проломів. Лише повноцінний закон про спецстатус зможе дати прифронтовим регіонам системну перспективу – від бюджетного планування до безпеки звичайної сільської школи, де в підвалі проходять уроки.
У десяти прифронтових областях люди живуть не просто на лінії вогню, а на межі правового вакууму. І коли Буданов каже, що ці люди заслуговують на максимальну підтримку держави, він, по суті, констатує: час відкладати точкові латки минув. Прифронтовим громадам потрібен власний правовий кодекс виживання та розвитку. І перший крок уже зроблено.