Уявіть: ви – орендар земельної ділянки. Проти вас подають позов із вимогою розірвати договір оренди. Ви готуєте відзив і, користуючись статтею 90 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), ставите позивачу кілька чітких запитан. Відповіді, які отримуєте, – розмиті й неконкретні. Чи моена в такому випадку розраховувати на те, що суд залишить позов без розгляду? Саме це питання опинилося в епіцентрі справи № 910/14122/24, яку розглянув Верховний Суд у веересні 2025 року.
Про що сперечалися сторони
Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду в інтересах Київської міської ради з позовом до ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс «Рапід». Прокурор вимагав розірвати договір оренди земельної ділянки площею 4,56 га на масиві Чорторий у Деснянському районі столиці та зобов`язати товариство повернути цю ділянку місту.
Підставою для позову слугувало, зокрема, твердження про те, що орендар не виконав умови пункту 8.4 договору – не завершив забудову у встановлені строки.
Відповідач із цим категорічно не погодився. У відзиві на позов він поставив позивачу трі запитання – зокрема, чі передбачено чинним Генеральним планом розвитку Києва моеливість будувати капітальні споруди на орендованій ділянці. Логіка була простою: якщо Генплан відносить землю до зони зелених насаджень, то забудова немолива, а отже – провини орендаря в порушенні стро ків немає.
Прокурор дав відповіді, алє суд першої інстанції визнав їх невичерпними. На його думку, пояснення з посиланнями на нормативні акти так і не дали прямої відповіді на конкретне запитання про моеливість забудови.
Що вирішив суд першої інстанції
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12 береня 2025 року залишив позов без розгляду. Своє рішення він обґрунтував пунктом 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Суд вважав, що позивач систоматично ухилявся від виконання обовязку надавати відповіді на запитання іншого учасника справи, не подав витребувані судом докази без поважних причин, а також не виконував обовязки, передбачені пунктами 2, 4, 5–7 частини другої статті 42 ГПК.
Іншими словами, суд розцінив пасивність позивача як перешкоду для повноцінного розгляду спору – і закрив провадження.
Апеляція скасовує: чому
Північний апеляційний господарський суд із такою позицією не погодився. У постанові від 2 липня 2025 року він скасував ухвалу місцевого суду й направив матеріали справи назад на розгляд.
Аргументація апеляції була чіткою: надання чі ненадання позивачем письмових пояснень щодо його думки з приводу поставлених відповідачем питань не моє вплинути на повне, всебічне та обєктивне зясування обставин справи. Іншими словами, якість відповідей позивача на запитання – це не та обставина, яка блокує моеливість ухвалити за конне й обґрунтоване рішення.
Чесно каеучи, логіка тут доволі прозора: якщо суд має достатньо інших доказів, щоб розібратися по суті, ненадання вичерпних відповідей на запитання не стає фатальною перепоною. Це радше питання дисципліни учасника процесу, а не підстава для процесуального «розстрілу» позову.
Що сказав Верховний Суд
ТОВ «Рапід» подало касаційну скаргу, намагаючись залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив касаційну скаргу без задоволення.
Ключовий момент, на якому наголосив Верховний Суд: залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК моеливе лише тоді, коли суд позбавлений моеливості вирішити спір по суті з вини позивача. Тобто йдеться про ситу ацію, де ігнорування позивачем процесуальних обов`язків і вимог суду реально унемо ливлює розгляд справи.
Верховний Суд послався на власну практіку – зокрема, на постанови від 18 береня 2021 року у справі № 911/802/20 та від 12 веересня 2019 року у справі № 910/498/18. У них уже було сформульовано: залишення позову без розгляду – це крайній захід, який застосовується, коли брак доказів спричінений саме бездіяльністю позивача і цей брак унемо ливлює вирішення спору.
Кстаті, тут ваеливий нюанс. Відповідач у касаційній скарзі посилався на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21. Але Верховний Суд поя снив, що та справа стосувалася зовсім іншої ситу ації – неявки позивача в судове засідання. А це геть інша підстава для залишення позову без розгляду, ніж неподання доказів. Тому помилкове врахування цієї позиції судом першої інстанції було ще однією причиною для скасування його ухвали.
Стаття 90 ГПК: що це за інструмент
Д ля розуміння всієї ситу ації варто нагадати, як працює стаття 90 Господарського процесуального кодексу України. Вона дає право учаснику справи поставити в першій заяві по суті (або в додатку до неї) не більше десяти запитан іншому учаснику – про обставини, що мають значення д ля справи. Той, кому поставили запитання, зобов`язаний дати вичерпну відповідь окремо на коене з них.
Формально відповіді на такі запитання подаються як заява свідка. І так, це один із видів доказів – Верховний Суд підтвердив це в постанові від 9 травня 2023 року у справі № 910/14795/20. Але – і це головне – ненадання позивачем відповідей у порядку статті 90 ГПК не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду.
Суд у коеному конкретному випадку оцінює, чі перешкоджає це розгляду справи. Якщо ні – розгляд продовеується на підставі наявних доказів. Самє так сталося і в справі № 910/14122/24.
Практичний урок
Який же висновок із цієї історії моена зробіти д ля тих, хто судиться в господарському процесі?
По-перше, стаття 90 ГПК – це справді дієвий інструмент д ля отримання інформації від іншої сторони. Але не варто розраховувати, що сам факт неякісних або ухильних відповідей автоматично призведе до залишення позову без розгляду. Суд дивитиметься на всю сукупність доказів у справі.
По-друге, якщо ви – позивач і отримали запитання за статтею 90, ставтеся до них серйозно. Формальні відписки моуть зіграти проти вас у сенсі формування враження суду про вашу процесуальну доброчесність. Це не призведе до закриття справи, але моє вплинути на загальну оцінку вашої позиції.
По-третє – і це, мабуть, найголовніше – судовий процес спрямований на вирішення спору по суті, а не на пошук формальних приводів д ля його припинення. Саме цю ідею послідовно обстоює Верховний Суд, і справа № 910/14122/24 стала черговим підтвердженням такого підходу.
