Чи можна через суд змусити міністерство спростувати звинувачення в тому, що ваша компанія – «фабрика статей»? Саме це питання стало центральним у справі № 910/8584/25, яку Верховний Суд розглянув 20 травня 2026 року. Відповідь, як з’ясувалося, виявилася зовсім не такою очевидною, як могло здатися на перший погляд.
З чого все почалося
У червні 2025 року Міністерство освіти і науки України розіслало керівникам вишів та наукових установ лист № 1/11385-25. Тема – «Про надання роз’яснень щодо співпраці з організаціями, які мають ознаки фабрик статей». Серед згаданих компаній опинилося ТОВ «Наукові публікації».
Що таке «фабрика статей» у науковому світі? Якщо просто – це бізнес на фальшивій науці. Компанії, які за гроші гарантують публікацію в престижних журналах, оминаючи справжнє рецензування. Звинувачення, погодьтеся, серйозне. Особливо коли воно звучить від профільного міністерства.
МОН послалося на інформацію від Директорії журналів відкритого доступу (DOAJ). Це поважна міжнародна організація, яка веде реєстр якісних наукових видань. DOAJ повідомила, що виявила зв’язки певних українських журналів із мережею «паперових фабрик» у Східній Європі та Центральній Азії. І серед причетних назвала ТОВ «Наукові публікації» (LLC Scientific Publications), а також «Науковий Альянс» (Scientific Alliance).
Результат не змусив себе чекати. Протягом червня 2025 року одразу 11 українських університетів та наукових установ розірвали меморандуми про співпрацю з компанією. Західноукраїнський національний університет, Державний податковий університет, Полтавський педагогічний, Одеський економічний – кожен із них прямо послався на згаданий лист Міністерства. Крім того, за даними МОН, станом на червень 2025 року підписантами таких меморандумів були 48 закладів вищої освіти та 5 наукових установ.
Чому компанія пішла до суду
ТОВ «Наукові публікації» вирішило, що міністерство перетнуло межу. Компанія подала позов про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Вимоги були конкретними: визнати інформацію про те, що позивач є «фабрикою статей», недостовірною та зобов’язати МОН відкликати свій лист протягом місяця.
Позивач наполягав: термін має яскраво негативне забарвлення, це фактичне твердження про компанію, яке не відповідає дійсності. Як доказ порушення своїх прав компанія наводила масове розірвання договорів університетами. І це справді виглядало переконливо – складно заперечувати причинно-наслідковий зв’язок, коли 11 контрагентів одночасно посилаються на один і той самий документ.
Міністерство ж зайняло принципово іншу позицію. У суді відповідач пояснював: він діяв у межах своїх повноважень, реалізуючи державну політику у сфері академічної доброчесності. А формулювання в листі – «мають ознаки», «так званих», «викликає значне занепокоєння», «рекомендує утриматись» – свідчать про оціночний, рекомендаційний характер, а не про констатацію доконаного факту. Це, до речі, стало одним із ключових аргументів, який згодом визначив долю всієї справи.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд міста Києва у листопаді 2025 року в позові відмовив. Аргумент виявився доволі несподіваним: суд вказав, що у листі МОН немає ідентифікуючих ознак позивача – коду ЄДРПОУ, адреси. Тому, мовляв, не доведено, що інформація стосувалася саме ТОВ «Наукові публікації». Рішення, чесно кажучи, спірне – але про це згодом.
Північний апеляційний господарський суд у березні 2026 року залишив рішення без змін, однак пішов зовсім іншим шляхом у мотивуванні. І ось тут починається найцікавіше.
Апеляційний суд заглибився в природу висловлювання. Судді дійшли висновку: це оціночне судження, а не фактичне твердження. Чому? Бо DOAJ сформувала свій висновок на основі власного аналізу та переконань, оцінивши публічно доступні факти. А МОН лише відтворило цю інформацію у своєму листі – не як власне твердження, а як посилання на джерело.
А це вже принциповий момент. Оціночні судження не підлягають спростуванню в суді. Їх не можна перевірити на предмет відповідності дійсності так, як це роблять із фактами. Стаття 30 Закону України «Про інформацію» прямо це передбачає: ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Виняток – хіба що наклеп, але це вже інша історія.
Як розрізнити факт і судження? Факт – це те, що можна перевірити: «компанія уклала 48 меморандумів». А судження – це оцінка: «компанія має ознаки фабрики статей». Перше можна підтвердити документами, друге – результат чийогось аналізу, переконань, ставлення. Саме на це послався апеляційний суд.
Що сказав Верховний Суд
ТОВ «Наукові публікації» подало касаційну скаргу. У ній компанія навела десятки постанов Верховного Суду, які, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій проігнорували. Йшлося і про стандарт доказування «вірогідність доказів», і про розмежування фактів та оціночних суджень, і про те, що поширення інформації в листах, адресованих іншим особам, – це теж повноцінне поширення за змістом статті 30 Закону України «Про інформацію».
Верховний Суд 20 травня 2026 року виніс постанову: касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення попередніх інстанцій – без змін. Мотиви цього рішення варто розібрати детальніше.
По-перше, Суд підтвердив ключовий висновок апеляційної інстанції. Інформація про те, що компанія причетна до діяльності «паперових фабрик», – це оціночне судження DOAJ. МОН лише відтворило його у своєму листі. А оціночні судження, нагадаємо, не можуть бути предметом спростування за статтею 277 Цивільного кодексу України.
По-друге, касаційна інстанція відхилила довід про неналежність перекладу листа DOAJ. Скаржник стверджував, що переклад не був нотаріально засвідчений, а отже, суд не мав права брати його до уваги. Але виявилося, що протягом усього розгляду справи жодна зі сторін не заперечувала правильність цього перекладу. А відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані учасниками справи, не потребують доказування.
По-третє, Верховний Суд зазначив: МОН діяло в межах своїх повноважень як орган, що формує та реалізує державну політику у сфері освіти, науки та академічної доброчесності. Направлення рекомендаційного листа закладам освіти – це реалізація функції державного нагляду, а не поширення недостовірної інформації.
Ключове, що зафіксував Верховний Суд: у діях міністерства немає юридичного складу правопорушення. Того самого складу, який Велика Палата Верховного Суду ще у 2021 році в справі № 905/902/20 визначила як сукупність чотирьох обов’язкових елементів: поширення інформації, її стосування позивача, недостовірність і порушення особистих немайнових прав. У цій справі бракувало одразу кількох із них.
Чому це рішення важливе для всіх
Справа № 910/8584/25 – це не просто суперечка однієї компанії з міністерством. Вона окреслює межі, в яких державні органи можуть висловлюватися про бізнес у підконтрольних сферах.
Якби суд визнав згадану фразу фактичним твердженням, це створило б прецедент, за якого будь-яка компанія могла б вимагати спростування критичних оцінок своєї діяльності. І це, ймовірно, паралізувало б здатність міністерств оперативно реагувати на ризики.
З іншого боку, рішення не означає, що державний орган може безкарно навішувати ярлики. Ключове – це форма висловлювання. Слова «мають ознаки», «рекомендуємо», «викликає занепокоєння» – це мова припущень і оцінок. А от якщо стверджується: «компанія Х займається шахрайством» – це вже фактичне твердження, яке можна і потрібно оскаржувати.
Суд також взяв до уваги джерело інформації. МОН не вигадало звинувачення, а послалося на висновок міжнародної професійної організації. Це суттєво вплинуло на оцінку добросовісності дій міністерства. Іншими словами, якщо ви просто передаєте чужу оцінку, посилаючись на першоджерело, а не видаєте її за власний категоричний висновок, – це працює на ваш захист.
Для бізнесу ця справа – ще одне нагадування: перш ніж подавати позов про захист ділової репутації, варто ретельно проаналізувати, чи справді поширена інформація є фактичним твердженням. Бо якщо суд кваліфікує її як оціночне судження, спростувати його не вийде. А судовий збір при цьому ніхто не поверне – у цьому випадку лише за касаційну скаргу компанія сплатила понад 12 тисяч гривень.