Уявіть собі: дві компанії роками беруть участь в одних і тих самих тендерах, подають пропозиції з різницею в півгодини, друкують документи на одному принтері й навіть позичають одна одній гроші без відсотків. Випадковість? Антимонопольний комітет України так не вважає. І Верховний Суд з ним погодився.
10 вересня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку в резонансній справі № 910/1471/25, залишивши без змін штраф для ТОВ «Електроперспектива» на загальну суму близько 3 мільйонів гривень. Компанія намагалася оскаржити рішення АМК, яке визнало її дії антиконкурентними узгодженими – простіше кажучи, змовою на десяти тендерах. Давайте розберемося, що саме стало вирішальним аргументом для суду.
Як усе починалося
У жовтні 2024 року Тимчасова адміністративна колегія АМК ухвалила рішення № 68-р/тк у справі № 37-02/2021. Висновок був однозначним: ТОВ «Електроперспектива» та ТОВ «Електросервіс-Південь» узгоджували свою поведінку під час участі в десяти публічних закупівлях протягом 2017–2019 років. Ідеться про тендери на будівництво електромереж, реконструкцію систем електропостачання та технічне переоснащення об’єктів – від портів до залізниці.
Штрафи наклали чималі: за кожен із десяти епізодів – від 95 до 780 тисяч гривень. «Електроперспектива» не погодилася й пішла до суду.
Тут важливий момент: згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними узгодженими діями визнаються дії, які стосуються спотворення результатів торгів. І саме це порушення інкримінували компаніям.
Гойдалка судових рішень
Спочатку все складалося на користь позивача. Господарський суд міста Києва у вересні 2025 року задовольнив позов і скасував рішення АМК у частині, що стосувалася «Електроперспективи». Суд першої інстанції вирішив, що Комітет не довів об’єктивної сторони порушення – не показав, що компанія свідомо й недобросовісно бажала спотворити результати торгів.
Але радість тривала недовго. Північний апеляційний господарський суд у квітні 2026 року скасував це рішення й повністю відмовив у позові. Апеляція побачила ситуацію інакше: сукупність зібраних АМК доказів переконливо свідчила про узгоджену поведінку учасників. Жодних випадкових збігів – лише системна координація.
Дев’ять цеглинок у стіні доказів
Що ж саме переконало апеляційний суд і згодом Верховний Суд? Давайте подивимося на доказову базу, зібрану Антимонопольним комітетом.
По-перше, спільні працівники. Протягом 2016–2019 років одні й ті самі люди одночасно працювали в обох компаніях. Наприклад, директор та засновник «Електроперспективи» до травня 2017 року був технічним директором «Електросервіс-Південь» – і водночас його засновником. Крім того, майбутній директор «Електросервіс-Південь» до липня 2018 року працювала в «Електроперспективі». Ви уявляєте, щоб дві незалежні компанії-конкуренти мали настільки перехресний персонал?
По-друге, фінансова єдність. Компанії надавали одна одній безвідсоткову фінансову допомогу до, під час і після проведення тендерів. Плюс між ними існували сталі господарські відносини – оплати за товари, обмін коштами. Класична схема, коли конкуренція поступається місцем спільності економічних інтересів.
По-третє, спільні телефонні номери. Протягом 2017–2019 років компанії використовували одні й ті самі номери телефонів – для реєстрації на тендерному майданчику, для підтримки доменного імені, у власних документах.
По-четверте – і це, мабуть, один із найяскравіших маркерів антиконкурентних узгоджених дій – одна IP-адреса. З неї обидві компанії подавали податкову звітність, заходили в інтернет-банкінг, завантажували тендерні пропозиції й заходили в аукціони. Фізично це означає, що всі ці операції виконувалися з одного комп’ютера або з однієї локальної мережі.
По-п’яте, спільна адреса. До липня 2017 року обидві компанії були зареєстровані за однією адресою в Одесі. Причому власником приміщення, яке орендувало «Електросервіс-Південь», був директор «Електроперспективи».
По-шосте, одна матеріально-технічна база. Суд встановив, що компанії орендували одні й ті самі транспортні засоби – причому договори з одним із контрагентів були укладені в один день з однаковими номерами. Навіть перелік орендованої техніки збігався: ті самі бортові автомобілі, автогідропідйомник, екскаватор. Користуватися одночасно одним і тим самим майном без погодження графіків неможливо.
По-сьоме, синхронність у часі. Тендерні пропозиції в систему Prozorro компанії завантажували з різницею від 11 хвилин до 1 години 20 хвилин – причому в останній день подання. І це повторювалося на семи з десяти тендерів. Чесно кажучи, важко уявити, щоб справжні конкуренти раз за разом подавалися майже одночасно, маючи для цього тижні.
По-восьме, спільне походження файлів. Електронні документи обох компаній створювалися на одному обладнанні – про це свідчили метадані PDF-файлів: той самий додаток (NRG MP 2501), та сама версія формату. Частину документів для обох учасників було створено в один день.
І нарешті, по-дев’яте – один нотаріус. У липні 2017 року, напередодні першого тендеру, обидві компанії завірили свої статути в одного й того самого приватного нотаріуса. Дрібниця? Можливо. Але в поєднанні з усім перерахованим – ще один штрих до картини.
Чому Верховний Суд відмовив
Касаційна скарга «Електроперспективи» спиралася на два аргументи. Перший – апеляційний суд нібито не врахував правові позиції Верховного Суду з аналогічних справ. Другий – суд не дослідив низку доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин.
Верховний Суд перевірив обидва доводи й відхилив їх. Щодо неврахованих позицій – частина справ, на які посилався скаржник, стосувалася іншої кваліфікації порушення (частина третя статті 6 замість пункту 4 частини другої), тож вони не були релевантними. А загальні висновки з інших справ – про те, що схожість у діях не є єдиним достатнім доказом змови, – не суперечили позиції апеляції, адже там ішлося саме про сукупність доказів, а не про один ізольований факт.
Ключова думка, яку наголосив Касаційний господарський суд: «кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями». Іншими словами, універсального шаблону для доведення антиконкурентних узгоджених дій не існує – усе вирішує комбінація конкретних фактів.
Що ж до недосліджених доказів – цей аргумент «відпав» автоматично, оскільки основна підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) не підтвердилася. Без неї посилання на пункт 4 тієї ж статті (недослідження доказів) втратило процесуальний сенс.
Що це означає для бізнесу
Справа № 910/1471/25 – показовий приклад того, як формується доказова база у справах про змову на торгах. Жоден із дев’яти факторів сам по собі не є «вироком». Але коли вони накопичуються – спільні працівники, фінансові зв’язки, одна IP-адреса, синхронне подання пропозицій, ідентичне походження файлів – суд сприймає це як систему, а не як ланцюг випадковостей.
До речі, цікавий нюанс: Верховний Суд також нагадав, що втручання в дискреційні повноваження АМК виходить за межі завдань господарського судочинства. Суд перевіряє не те, чи правильно Комітет оцінив ринок, а те, чи не діяв він свавільно. Інакше кажучи, якщо рішення АМК достатньо обґрунтоване – суд не підмінятиме своєю оцінкою оцінку регулятора.
Для компаній, які беруть участь у публічних закупівлях, ця справа – серйозний сигнал. Навіть якщо формально ви не пов’язані корпоративними зв’язками з іншим учасником, спільна IP-адреса, оренда одного офісу чи перехресні працівники можуть стати підставою для мільйонних штрафів. І оскаржити їх буде вкрай непросто – особливо після того, як Верховний Суд підтвердив: сукупність непрямих доказів має силу прямого обвинувачення.