Передача на поруки за статтею 47 КК України здається чи не найпривабливішим варіантом для людини, яка оступилася вперше. Жодної судимості, жодного кримінального покарання – тільки зобов’язання виправдати довіру колективу. Проте цей механізм працює далеко не завжди, навіть якщо на перший погляд усі умови виконано. Саме про такий випадок і піде мова – спираючись на постанову Верховного Суду у справі № 127/31068/19.
Уявіть: продавчиня магазину знаходить на підлозі чужу банківську картку. Прибирає її до шухляди, а згодом починає нею розраховуватися за власні покупки. Дрібними сумами, непомітно – загалом трохи більше двох тисяч гривень. Коли все розкрилося, жінка щиро розкаялася, повністю відшкодувала шкоду, а трудовий колектив попросив віддати її на поруки. Здавалося б, ідеальний кандидат для статті 47 Кримінального кодексу України. Але суди помилилися – і ось чому.
Що трапилося насправді
У червні 2019 року ОСОБА_6 працювала в магаині «Лілія» у Віннці. Одного вечора вна помітилана підлозі біля каси банківську карту А «ОТП БАНК», яку хтось із відвідувачів загубив. Замість того щоб спробувати повеонути картку власнику або повідомити про знахідку, вона сховала її в шухляду.
Це був перший злочин – приховування офіційного документа (частина 1 статт 357 КК). Банківська картка, до речі, справді вважається офіційним документом. Вона підтвеоджує певні юридичні факти, містить обов’язкові реквізити і видається уповноваженою особою банку.
А далі почався другий злочин. Протягом майже двох тижнів – з 6 до 18 червня 2019 року – жінка використовувала цю саму картку для оплати власних покупок у тому ж магазині. Загалом витратила 2225,64 гривні. І це вже кваліфікується як крадіжка – частина 1 статті 185 КК.
Умови, про які не можна забувати
Стаття 47 КК України дозволяє звільнити людину від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, але лише тоді, коли дотримано всіх умов одночасно. Давайте їх коротко перелічимо.
По-перше, особа має вчинити злочин уперше. По-друге, цей злочин повинен належати до категорії невеликої або середньої тяжкості і не бути корупційним. По-третє, потрібне щире каяття. І нарешті – колектив підприємства, установи чи організації звертається з відповідним клопотанням, а сама людина не заперечує проти такого варіанту.
На перший погляд усе збіглося. Колектив ФОП, де працювала обвинувачена, провів збори, оформив протокол і попросив передати її на поруки. Жінка розкаялася, збитки відшкодувала. Обидва злочини – невеликої та середньої тяжкості. Міський суд ухвалив рішення про звільнення від відповідальності, а апеляція його підтримала.
Але була одна фатальна помилка.
Коли «вперше» – це не зовсім вперше
Ключове питання: чи можна вважати, що особа вчинила злочин уперше, якщо їй інкримінують одразу два злочини? Відповідь залежить від того, як ці злочини співвідносяться між собою. І тут ми підходимо до важливого розмежування – ідеальна та реальна сукупність.
Ідеальна сукупність – це коли одним діянням, в одному місці й одночасно особа скоює два різні злочини. Наприклад, стріляє в людину в громадському місці – тут і умисне вбивство, і хуліганство. Реальна ж сукупність має місце тоді, коли кілька злочинів вчиняються різними, відокремленими в часі діями.
Міський суд вирішив, що дії обвинуваченої утворюють ідеальну сукупність. Мовляв, усе сталося в одному магазині, з однією карткою, тож це нібито одне діяння. Верховний Суд категорично з цим не погодився.
Приховуання картки (стаття 357 ККкраїни) і подальше використання її для оплати покупок (частина 1 статті 185 Кримінального кодексу) – це два різні вчнки, розділені в часі. Спочатку жінка сховала документ, позбавивши власницю можливості ним користуватися. А потім, через дні й тижні, здійснювала крадіжки грошей із карткового рахунку. Кожна дія мала власний умисел і власні наслідки. Тож наявна саме реальна сукупність злочинів.
Чому це принципово
Коли йдется про реальну сукупність, особа вчиняє не один, а два чи більше злочинів. І хоча жоден із них раніше не був предметом судового розгляду, казати про «вчинення злочину вперше» вже не виходить. Саме тому стаття 47 КК України не могла бути застосована в цій ситуації – не було дотримано першої ж обов’язкової умови.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду чітко вказала: суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили закон. Зокрема, проігнорували ту обставину, що обвинувачена двічі – у різний час – вчинила окремі кримінальні правопорушення.
До речі, сторона обвинувачення також наголошувала на цьому у своїй касаційній скарзі. Прокурор прямо вказував, що злочини утворюють реальну, а не ідеальну сукупність, і через це підстав для застосування статті 47 Кримінального кодексу України не було від самого початку.
Що вирішив Верховний Суд
Постанова від 12 серпня 2020 року у справі № 127/31068/9 скасувала обидва попередніх судових рішення – і ухвалу Вінницького міського суду, і ухвалу Вінницького апеляційного суду. Справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд наголосив: суди допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Це порушення є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обгрунтованість ухвалених рішень. При новому розгляді суд має врахувати висновки касаційної інстанції та ухвалити законне й умотивоване рішення.
Історія ця – чудова ілюстація того, як тонка юридична матерія може повернути справу зовсім в інше русло. Здавалося б, усе на користь обвинуваченої: щире каяття є, збитки відшкодовано, колектив просить, злочини не тяжкі. Але одне-єдине неправильне тлумачення поняття сукупності злочинів перекреслило можливість уникнути кримінальної відповідальності.
Ось так механізм, покликаний давати людям другий шанс, вимагає бездоганного дотримання всіх умов. І коли дій і справді дві, а не одна, розраховувати на статтю 47 КК України не варто – незалежно віл того, наскіьки щирим є каяття та наскілки переконливим виглядає клопотання трудового колективу.