Коли людина продає свою частку в товаристві, вона може думати, що її корпоративні права зникають одразу після підписання договору. Або після передачі частки за актом. А може, після реєстрації змін у державному реєстрі? Саме це питання стало каменем спотикання у справі №906/1336/19, яку розбирала Велика Палата Верховного Суду. Давайте розберемося, чому цей вердикт важливий для кожного, хто має бізнес у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Що сталося між учасниками
Уявіть собі типову історію. Троє людей заснували ТОВ «Мейсон Ентертеймент». Кожен вніс до статутного капіталу не лише гроші, а й права інтелектуальної власності – зокрема, знак для товарів і послуг. Один із засновників, назвемо його позивачем, володів часткою у 25%.
У серпні 2017 року відбулися загальні збори учасників, які попередньо погодили продаж прав на той самий знак. А в листопаді 2018-го компанія уклала договір про передачу виключних майнових прав на знак іншому товариству – за 40 000 гривень. Покупцем виступило ТОВ, де один із учасників продавця також мав частку в розмірі 50%.
І ось тут починається найцікавіше. У червні 2018 року позивач продав свою частку третій особі. Передав її за актом у грудні 2018-го, і того ж дня зміни зареєстрували в Єдиному державному реєстрі. А в грудні 2019 року – через рік після виходу з товариства – він пішов до суду.
Вимоги були амбітними: визнати недійсними і рішення зборів від 2017 року, і договір про продаж прав інтелектуальної власності. Аргументи – збори фактично не проводилися, протокол сфабриковано, договір укладено без належного погодження та за заниженою ціною, а ще – з конфліктом інтересів.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Місцевий господарський суд дійшов доволі несподіваного висновку. Він погодився, що збори, схоже, справді не проводилися, а договір укладено з порушенням статуту. Але у позові відмовив. Чому? Бо позивач на момент звернення до суду вже не був учасником товариства. Продав частку – отже, корпоративні права припинилися. Захищати, за логікою суду, було вже нічого.
Апеляційний суд підійшов до справи інакше. Він переоцінив докази і дійшов висновку, що збори таки проводилися – повідомлення надсилалися, протокол складено, рішення прийнято більшістю голосів, як того вимагав статут. Але в головному апеляція погодилася з першою інстанцією: позивач вибув із товариства до подання позову, тож порушення його прав не доведено.
Однак коли справа дійшла до Касаційного господарського суду, колегія суддів побачила глибшу проблему. Її передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У чому полягала правова дилема
Питання, яке потребувало вирішення на найвищому рівні, звучало так: з якого саме моменту особа перестає бути учасником товариства після продажу своєї частки?
Варіантів насправді кілька. З моменту укладення договору купівлі-продажу? З моменту підписання акта приймання-передачі? Чи з моменту державної реєстрації змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань?
До набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (17 червня 2018 року) ситуація була більш-менш зрозумілою. А от перехідний період створив чимало невизначеності. Колегія суддів слушно зауважила, що укладення правочину, складення акта приймання-передачі та державна реєстрація зазвичай розтягнуті в часі. І в цей проміжок абсолютно незрозуміло, хто ж насправді має права учасника.
Додайте сюди ще й колізії між положеннями старих статутів і новим законом – і отримаєте класичну правову головоломку.
Як розсудила Велика Палата
Велика Палата Верховного Суду розставила крапки над «і» у постанові від 8 червня 2021 року. Найважливіший висновок звучить так: момент набуття права на частку (права власності) і момент набуття права з частки (тобто корпоративних прав) – це різні речі. Вони можуть не збігатися в часі.
Укладення договору купівлі-продажу створює право на частку. Але корпоративні права – можливість голосувати на зборах, отримувати дивіденди, брати участь в управлінні – переходять до нового власника з моменту державної реєстрації змін у Єдиному державному реєстрі. Саме з цього моменту набувач стає повноцінним учасником, а попередній власник втрачає будь-які права, пов’язані з часткою.
Іншими словами, доки зміни не зареєстровані, попередній учасник формально ще зберігає права учасника. Але щойно реєстрація відбулася – все, він більше не учасник.
Саме тому в справі №906/1336/19 позивач, який звернувся до суду через рік після реєстрації змін, уже не міг посилатися на порушення своїх прав. Вони належали новому власнику частки.
Велика Палата також підкреслила: інтереси окремого учасника та інтереси самого товариства – не одне й те саме. Рішення зборів про розпорядження майном ухвалюється в інтересах товариства, а не конкретного учасника. Навіть якщо ви голосували «проти», це не означає автоматичного порушення ваших прав.
Крім того, суд звернув увагу на ще один практичний нюанс. Якщо позивач стверджує, що збори взагалі не проводилися, а протокол сфабриковано, то він просить не стільки визнати рішення недійсним, скільки прагне правової визначеності. Такий інтерес можуть мати лише актуальні учасники товариства. Колишній учасник тут – не належний позивач.
І останнє: визнання недійсним рішення зборів учасників не є безумовною підставою для визнання недійсним договору, укладеного на виконання цього рішення. Це різні правові механізми, і їх не варто плутати. Навіть якщо рішення зборів визнають недійсним, договір із третьою особою не впаде автоматично – потрібні окремі підстави, передбачені Цивільним кодексом України.
Чому це важливо для вашого бізнесу
По-перше, якщо ви продаєте свою частку в ТОВ, пам’ятайте: до моменту державної реєстрації змін ви все ще вважаєтеся учасником із усіма правами та обов’язками. І навпаки – після реєстрації ви втрачаєте можливість оскаржувати рішення товариства.
По-друге, купуючи частку, не покладайтеся лише на договір. Саме реєстрація в державному реєстрі робить вас повноцінним учасником. До цього моменту ви ризикуєте – формально права ще не ваші.
По-третє, якщо ви не згодні з рішенням зборів щодо продажу майна товариства, захищати свій інтерес потрібно вчасно – поки ви ще є учасником. Після виходу з товариства цей важіль впливу зникає безповоротно.
Велика Палата також нагадала про усталену практику Європейського суду з прав людини: учасник юридичної особи не може розглядатися як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав самої юридичної особи. Це різні суб’єкти, і підміняти одне одним не можна.
Ця позиція – не просто теоретичне роз’яснення. Велика Палата прямо відступила від попередніх висновків Касаційного господарського суду у справі №906/461/19, де подібне питання вирішувалося інакше. Відтепер усі суди мають враховувати саме цей підхід: корпоративні права остаточно переходять до набувача з моменту державної реєстрації змін у ЄДР, і колишній учасник не може захищати те, що йому вже не належить.
