Уявіть ситуацію: двоє людей сваряться, один хапає дерев’яну палицю і б’є іншого. Один із ударів прилітає в голову. Людина помирає. Що це – умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ч. 2 ст. 121 КК), чи вбивство через необережність? Саме це питання стало каменем спотикання у справі № 688/3487/24, яку Верховний Суд розглянув 19 серпня 2026 року.
Історія, яка трапилася за колючим дротом, виявилася показовою не лише через трагічний фінал. Вона оголила проблему, з якою стикаються навіть досвідчені судді: як відрізнити умисел від необережності, коли на кону – людське життя.
Що сталося у виправній колонії
Третього травня 2024 року в Державній установі «Шепетівська виправна колонія (№ 98)» спалахнув конфлікт. Засуджений, назвемо його просто – обвинувачений, посварився з іншим засудженим. Причина – раптово виниклі неприязні стосунки. Під час сварки обвинувачений схопив дерев’яну палицю.
Далі – серія ударів. Шість ударів по руках: по передпліччях, ліктях, плечах, кистях. І один – у праву лобно-тім’яну ділянку голови. Палиця зламалася від сили удару. Потерпілий отримав закриту черепно-мозкову травму, забій правої півкулі головного мозку, крововиливи. За кілька днів він помер.
Здавалося б, усе очевидно. Але коли справа дійшла до суду, почалися розбіжності.
Чому суди не могли домовитися
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у березні 2025 року вирішив: обвинувачений не хотів убивати. Він просто бив палицею, не думаючи про наслідки. Удар у голову – випадковість. Тому суд перекваліфікував діяння з ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України на ч. 1 ст. 119 КК – вбивство через необережність. Вирок – 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
Але прокурор із цим не погодився. І Хмельницький апеляційний суд у лютому 2026 року сказав: ні, це не необережність. Це умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть. Призначив 8 років позбавлення волі.
Різниця у строках – майже вдвічі. Ціна питання – правильне розуміння того, що відбувалося в голові людини, яка завдавала удари.
Де проходить межа: головний критерій
Ключ до розгадки – суб’єктивна сторона злочину. Тобто ставлення винного до того, що він робить.
У ч. 2 ст. 121 КК ідеться про комбіновану форму вини. Щодо тілесних ушкоджень – умисел (прямий або непрямий). Щодо смерті – необережність. Іншими словами: людина свідомо б’є, розуміючи, що може завдати тяжкої шкоди здоров’ю, але смерті не бажає. Хоча могла б і передбачити такий фінал.
А от у ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України все інакше: тут немає умислу взагалі. Людина не хоче ні тілесних ушкоджень, ні смерті. Просто її дії виявилися фатальними через необережність – злочинну самовпевненість або недбалість.
Як же суд визначає, що було в голові? Через об’єктивні речі: знаряддя злочину, кількість ударів, їхню силу, локалізацію, поведінку винного до і після.
Чому Верховний Суд погодився з апеляцією
Верховний Суд, розглядаючи справу № 688/3487/24, звернув увагу на кілька красномовних деталей.
По-перше, знаряддя. Дерев’яна палиця – предмет, здатний заподіяти серйозну шкоду. Удар був настільки сильним, що палиця зламалася. Це не легенький стусан – це цілеспрямована дія зі значною силою.
По-друге, локалізація. Удар прийшовся в голову – життєво важливий орган. Сторона захисту наполягала: це випадковість. Мовляв, обвинувачений бив по руках, якими потерпілий закривав голову, а палиця зісковзнула. Але експерт у суді категорично заперечив можливість такого зісковзування. Удар був прямим.
По-третє, і це, мабуть, найважливіше, – поведінка самого обвинуваченого. За його ж власними показаннями, після другого-третього удару потерпілий підняв руки й закрив ними голову. Обвинувачений це бачив. І все одно продовжив бити.
Ось тут і криється відповідь. Коли ти бачиш, що людина закриває голову – найуразливіше місце – і свідомо продовжуєш завдавати ударів, ти не можеш потім сказати: «Я не думав, що так станеться». Ти або бажав тяжких наслідків, або свідомо їх допускав.
Неконкретизований умисел: що це означає на практиці
Верховний Суд застосував концепцію неконкретизованого умислу. Суть її ось у чому: винний не обов’язково має думати – «зараз я заподію саме тяжке тілесне ушкодження». Достатньо, що він усвідомлює небезпечність своїх дій і допускає будь-яку шкоду здоров’ю. А далі – відповідає за те, що фактично сталося.
Це важливий момент для розуміння ч. 2 ст. 121 КК. Закон не вимагає, щоб людина заздалегідь «запланувала» конкретний діагноз. Досить того, що вона діє небезпечно, агресивно, із застосуванням предметів, які об’єктивно можуть скалічити або вбити.
Крім того, суд відхилив посилання захисту на провокуючу поведінку потерпілого. Навіть якщо потерпілий щось украв у обвинуваченого (на що той посилався), це не дає права завдавати ударів палицею по голові. Такі «аргументи» не працюють у правовому полі.
А що з моральною шкодою і покаранням
Окремо Верховний Суд оцінив справедливість стягнення 300 000 грн моральної шкоди на користь матері загиблого. Суд визнав цю суму обґрунтованою: смерть сина – це біль, який не минає. Жодна компенсація не поверне людину, але 300 000 грн – це не збагачення, а спроба хоч якось пом’якшити душевні страждання.
Щодо строку покарання – 8 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 121 КК – суд наголосив: це розмір, наближений до мінімальної межі санкції. А от «щире каяття», на яке посилався засуджений, суд не побачив. Бо як можна щиро каятися, якщо ти навіть не визнаєш, що вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження? Каяття без визнання вини – це юридичний оксюморон.
Практичний урок
Справа № 688/3487/24 – не просто ще один вирок у Єдиному реєстрі. Це ілюстрація того, як працює юридична логіка на межі між умислом і необережністю.
Якщо ви б’єте людину палицею по руках, якими вона закриває голову, – ви не можете потім переконливо стверджувати, що удар у голову був випадковим. Сам факт того, що голова закрита руками, свідчить: ви розуміли, куди можуть прийтися удари. І саме це розуміння – разом із силою ударів, знаряддям і локалізацією ушкоджень – перетворює «необережне вбивство» на «умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть». Різниця – не в кількості літер у статті Кримінального кодексу України, а в чотирьох додаткових роках за ґратами.