Компенсація різниці в тарифах стала каменем спотикання у спорі між комунальним підприємством «Тепловик» із Хмельниччини та місцевою податковою – і йдеться про донарахування на суму понад 60 мільйонів гривень. Верховний Суд 12 травня 2026 року остаточно поставив крапку в цій справі, залишивши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області без задоволення.
Давайте розберемося, що сталося, чому податковий орган програв і які аргументи спрацювали на користь платника.
Суть конфлікту: про що взагалі сперечалися
Під час планової виїзної перевірки КП «Тепловик» за період з 2017 по 2023 рік контролюючий орган виявив кілька порушень. На їх підставі винесли два податкові повідомлення-рішення: одне зменшувало від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 18,2 млн грн, друге донараховувало 10,7 млн грн грошового зобов’язання. Підприємство з такими висновками категорично не погодилося і пішло до суду.
Спірних епізодів по суті чотири, але три з них – ключові. Перший і найбільший: податкова наполягала, що «Тепловик» занизив інші операційні доходи майже на 49,1 млн грн, бо не повністю відобразив субвенції з держбюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах. Другий епізод стосувався 11,8 млн грн, які підприємство отримало від виконкому міськради й облікувало як поповнення статутного капіталу – інспектори ж вважали це безоплатно одержаним доходом. Третій – 982 тис. грн за пелетами з лушпиння соняшника від ФОПа, чию спроможність виконати поставку податкова поставила під сумнів.
Перша інстанція: пів перемоги, пів поразки
Хмельницький окружний адмінсуд у листопаді 2024 року задовольнив позов лише частково. Він погодився з платником щодо епізоду з пелетами на 982 тис. грн. А от у питаннях компенсації різниці в тарифах і поповнення статутного капіталу став на бік ГУ ДПС.
Логіка була такою: раз субвенція покриває вже понесені витрати, то за пунктом 19 П(С)БО 15 «Дохід» її треба визнавати доходом одразу в періоді надходження. А щодо статутного капіталу – оскільки рішення про його збільшення на момент отримання коштів не приймалося, відображати 11,8 млн грн як внесок до статутного фонду не можна. Це, мовляв, звичайний безоплатно одержаний актив.
Комунальне підприємство подало апеляцію. І ось тут ситуація кардинально змінилася.
Апеляція перевертає гру
Сьомий апеляційний адмінсуд у лютому 2025 року скасував рішення першої інстанції в частині відмови й ухвалив нове – повністю на користь «Тепловика». Обидва податкові повідомлення-рішення визнали протиправними.
Ключовий аргумент щодо субвенцій: підприємство продавало тепло за тарифами, затвердженими державою, і ці тарифи були нижчі за собівартість. Діяльність велася правомірно, з метою одержання доходу – а отже, витрати, понесені в періоді надання послуг, цілком законно включалися до витрат при обчисленні об’єкта оподаткування. Перевищення собівартості над доходом – об’єктивний наслідок державного регулювання, а не схема для заниження податків.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на принцип презумпції правомірності рішень платника податку, закріплений у підпункті 4.1.4 Податкового кодексу України. Якщо законодавство допускає неоднозначне трактування – рішення ухвалюється на користь платника. А теплопостачальники справді перебувають у специфічній ситуації, яка не має вичерпного врегулювання в податкових нормах.
Коли ж розбиралися зі статутним капіталом, відкрилися цікаві деталі. Кошти надходили за кодом бюджетної програми 0217670 – «внески до статутного капіталу суб’єктів господарювання». Вони фізично не могли бути зараховані на інший рахунок. Пізніше, 24 травня 2024 року, міськрада затвердила нову редакцію статуту зі збільшенням статутного капіталу на майже 16 млн грн. Тобто намір поповнити саме статутний фонд простежувався ще з 2023 року, просто бюрократична процедура розтягнулася в часі.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний адмінсуд 12 травня 2026 року залишив постанову апеляції без змін. Податкова намагалася оскаржити рішення, посилаючись на неврахування попередніх висновків Верховного Суду та на відсутність правового висновку в подібних правовідносинах.
Однак колегія суддів під головуванням Шишова О.О. не знайшла підстав для задоволення скарги. В епізоді з пелетами все виявилося просто: первинні документи у позивача були оформлені належним чином, товар оплачений і використаний у господарській діяльності. А перекладати на покупця обов’язок перевіряти наявність у постачальника складів чи транспорту – цього чинне законодавство не вимагає.
Ключове ж – Верховний Суд підтвердив, що визначення собівартості послуг не залежить від розміру доходу, отриманого від їх реалізації за регульованими цінами. Іншими словами, якщо держава встановила тариф нижче собівартості, платник не зобов’язаний штучно обмежувати свої витрати лише тому, що десь у майбутньому йому обіцяють субвенцію. Стаття 341 КАС України не дозволяє суду касаційної інстанції переоцінювати докази – а доводи податкової, по суті, звелися саме до незгоди з оцінкою, яку вже дали попередні суди.
Чому ця справа важлива
Це рішення цінне передусім для комунальних підприємств, що працюють у сфері теплопостачання. Воно підтверджує: компенсація різниці в тарифах не є автоматично доходом того періоду, коли надійшли гроші. Значення має економічна суть – субвенція покриває збитки минулих періодів, і платник може обліковувати її саме так.
Крім того, справа нагадує податковим органам про необхідність доводити фіктивність господарських операцій доказами, а не припущеннями. Самого твердження, що в постачальника «не було ресурсів», замало – треба дослідити весь ланцюг, включно з можливістю залучення ресурсів за цивільно-правовими договорами.
Для бізнесу загалом ця постанова – ще одне нагадування про важливість належного документального оформлення кожної операції. Саме первинні документи стали фундаментом для перемоги «Тепловика» в усіх трьох інстанціях. А от спроба податкової зайти через пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не спрацювала – скаржник так і не сформулював, який саме правовий висновок мав би бути висловлений Верховним Судом, а без конкретики цей механізм оскарження не працює.