Чи обов’язково доводити корисливий мотив при грабежі, щоб притягнути людину до кримінальної відповідальності? Саме це питання розділило суддів Касаційного кримінального суду на два табори і змусило Об’єднану палату Верховного Суду взятися за його вирішення. 1 червня 2026 року в справі № 369/11891/22 вона нарешті сформулювала позицію, яка змінює підхід до кваліфікації злочинів проти власності.
Два військових, iPhone і парковка: з чого все почалося
Уявіть собі звичайний жовтневий вечір 2022 року. Парковка під Києвом. Між двома чоловіками у військовій формі та перехожим спалахує конфлікт. За версією обвинувачення, один із військових – назвемо його ОСОБА_13 – вимагає у потерпілого посвідчення особи. Той відмовляється, дістає телефон і каже, що дзвонить у поліцію. Далі – ривок, і iPhone X вартістю понад 19 тисяч гривень опиняється в руках ОСОБА_13, який передає його товаришеві. Обидва покидають місце події.
Телефон згодом знаходять і повертають власнику, але вже після втручання правоохоронців. Кваліфікація – частина 4 статті 186 Кримінального кодексу України: грабіж, вчинений в умовах воєнного стану. Серйозне обвинувачення, погодьтеся.
Проте Києво-Святошинський районний суд виправдав обох чоловіків, а апеляція з цим погодилася. Логіка була такою: ОСОБА_13 діяв не з корисливих мотивів, а з образи – йому не сподобалося, що його в камуфляжі знімають на телефон. Розбагатіти за чужий рахунок він не хотів, тож і складу грабежу немає. Точка? Не зовсім.
Коли судді не можуть домовитися: розкол у практиці
Прокурор подав касаційну скаргу, і тут почалося найцікавіше. З’ясувалося, що різні колегії Касаційного кримінального суду роками по-різному відповідали на одне й те саме запитання: чи є корисливий мотив обов’язковою ознакою грабежу?
Одні судді – і таких була більшість – послідовно казали: так, без бажання збагатитися грабежу не буває. Вони вважали, що якщо людина забирає чуже майно з помсти, щоб «покарати» чи принизити – це не викрадення, а щось інше. Відповідні правові позиції зафіксовані в постановах від 2018, 2020, 2021, 2023 і 2024 років.
Але була й альтернативна точка зору. У постанові колегії суддів Першої палати від 16 березня 2023 року (справа № 166/43/22) чітко сказано: у диспозиції статті 186 Кримінального кодексу України немає жодної згадки про корисливий мотив. Злочин вважається закінченим з моменту протиправного вилучення майна, коли винний отримав реальну можливість ним розпорядитися. А мотиви – хоч збагачення, хоч помста – на кваліфікацію не впливають.
Дві протилежні позиції в межах одного суду – це серйозна проблема для правової визначеності. Саме тому колегія суддів Другої палати своєю ухвалою від 11 грудня 2025 року передала справу на розгляд Об’єднаної палати.
Що вирішила Об’єднана палата
І ось 1 червня 2026 року Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалила рішення, яке багато хто називає поворотним.
Головний висновок звучить так: корисливий мотив не є обов’язковим для кваліфікації грабежу. Так само як і для крадіжки (стаття 185 КК), розбою (стаття 187 КК) та інших злочинів, пов’язаних із заволодінням чужим майном.
Чому? Логіка Суду досить прозора. Кримінальний закон захищає право власності – а це право гарантоване статтею 41 Конституції України. І якщо поставити захист майнових прав у залежність від того, наскільки «корисливим» чи «шляхетним» був мотив порушника, то сам захист стає умовним. А це суперечить самій суті права власності. Об’єднана палата підкреслила: законодавець не збирався обумовлювати відповідальність за викрадення тим, які саме емоції штовхнули людину на протиправний вчинок.
Ключове питання тепер не в тому, чи хотіла людина збагатитися. Важливо інше: чи мала вона прямий умисел на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном, чи хотіла розпорядитися ним на власний розсуд. Якщо так – склад злочину наявний. А мотиви – помста, образа, бажання допомогти нужденним чи будь-що інше – можуть враховуватися лише при призначенні покарання.
Чому це рішення важливе не лише для юристів
Давайте на хвилину відкладемо юридичну термінологію і подивимося на ситуацію очима звичайної людини. У вас відкрито забирають телефон. Викликають поліцію, телефон знаходять. А потім суд каже: «Ну, кривдник не хотів збагатитися – він просто образився чи хотів вас провчити. Тому це не грабіж». Чи відчуваєте ви себе захищеними? Навряд чи.
Саме цю прогалину в захисті права власності й закриває рішення Об’єднаної палати. Відтепер правова позиція Верховного Суду однозначна: відкрите вилучення чужого майна – це грабіж, незалежно від того, якими емоціями керувався винний. І це, чесно кажучи, повертає здоровий глузд у правозастосування.
А що з конкретною справою?
Парадокс у тому, що рішення Об’єднаної палати не стало фінальною крапкою для ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Суд скасував ухвалу апеляції і направив справу на новий розгляд.
Причина в тому, що і перша інстанція, і апеляція будували свої висновки на помилковому переконанні про обов’язковість доведення бажання збагатитися. Вони просто не стали глибоко аналізувати докази обвинувачення – навіщо, якщо й так усе ясно: мотив не корисливий, значить, складу немає.
Апеляційний суд також не пояснив, чому факт повернення телефону після втручання поліції виключає склад злочину. Адже за усталеною практикою грабіж вважається закінченим з моменту заволодіння майном, а не з моменту його остаточного збуту чи привласнення. Тут важливий момент: суд першої інстанції встановив лише те, що телефон «вибув із володіння потерпілого на певний час», але не пояснив, на підставі яких саме доказів він дійшов такого висновку.
Тепер апеляційному суду доведеться переглянути справу з урахуванням нової позиції Верховного Суду – проаналізувати всі докази, дати оцінку доводам сторін і ухвалити рішення вже без прив’язки до обов’язковості цієї ознаки.
Крім того, прокурор у касаційній скарзі вказував на порушення правил допиту свідка судом першої інстанції. Але оскільки ухвала апеляції скасована з більш фундаментальних підстав, Об’єднана палата вирішила не розглядати цей довід окремо – він стане предметом оцінки під час нового апеляційного розгляду.