Уявіть ситуацію: державний орган намагається стягнути з підприємства-банкрута заборгованість, яка виникла ще у 90-х роках. Сума начебто підтверджена, строки давності не діють, але суд каже «ні». Так сталося з Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, коли воно спробувало заявити кредиторські вимоги на 9713,69 грн до Селянської спілки «Мирнівська». Справа № 10/Б-921/1442/2013, яку 13 січня 2022 року розглянув Верховний Суд, — чудова ілюстрація того, як навіть державний кредитор може програти через елементарну недбалість із документами.
Звідки взявся борг і чому податкова вирішила діяти
Селянську спілку «Мирнівська» визнали банкрутом ще у січні 2013 року. Здавалося б, усі кредитори мали заявити свої вимоги ще тоді. Але у травні 2021 року — через вісім років після відкриття провадження — ГУ ДПС у Тернопільській області раптом подає заяву про визнання кредиторських вимог на 9713,69 грн. З них 2967 грн — основний борг, а 6746,69 грн — пеня.
Коротка передісторія: ще у 1993–1998 роках Міністерство фінансів надавало бюджетні позички сільгоспвиробникам через постанови Кабінету Міністрів України — № 220 від 26.02.1998, № 1953 від 10.12.1998, № 1003 від 11.09.1997. СС «Мирнівська», судячи з документів, ці кошти отримала, але не повернула. У лютому 2021 року Державна казначейська служба передала до податкової подання №№ 519–524/2 для стягнення простроченої заборгованості. Податкова звернулася до суду в межах справи про банкрутство.
Тут важливий момент: відповідно до частини 9 статті 17 Бюджетного кодексу України, на такі вимоги позовна давність не поширюється. Тобто, формально борг можна стягувати хоч через 20 років. Але це не означає, що можна прийти до суду з порожніми руками.
Що пішло не так у суді першої інстанції
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 06.07.2021 відмовив податковій у задоволенні заяви. Причина проста до неподобства: до заяви не додали первинних документів.
Давайте розберемо, що саме подав кредитор. У матеріалах справи фігурували: довідка про наявність простроченої заборгованості станом на 01.02.2021, розрахунок суми позовних вимог, довідка про реквізити рахунку, дані про банківські рахунки боржника, лист казначейства та шість подань. Звучить солідно, правда? Але серед цих паперів не було ключового — договорів позики. Жодного документа, який би показував: коли саме СС «Мирнівська» отримала кошти, на яку суму, на яких умовах.
Суддя першої інстанції логічно зауважив: без первинних документів неможливо ні перевірити правомірність нарахування боргу та пені, ні визначити, які це вимоги — конкурсні чи поточні. А це має значення, тому що провадження у справі відкрили у січні 2013 року, а борги виникли задовго до цього. Податкова ж просила визнати її поточним кредитором, хоча за логікою — це конкурсна заборгованість.
Апеляція: спроба реабілітуватися і нові докази
Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.10.2021 залишив ухвалу першої інстанції без змін. Але тут з’явився цікавий поворот: податкова нарешті принесла до суду копії договорів та платіжних доручень про перерахування коштів. Здавалося б — ось вони, докази, беріть і задовольняйте вимоги.
Проте апеляційний суд ці документи не прийняв. Чому?
Ключ тут у частинах 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Апеляція переглядає справу за наявними матеріалами, а нові докази приймає лише у виняткових випадках — коли учасник доведе, що не міг подати їх раніше з об’єктивних причин. ГУ ДПС не пояснило, чому договори не опинилися в суді першої інстанції. Не заявило клопотання про поновлення строку. Просто мовчки принесло додаткові папери — і суд цілком законно їх відхилив.
Окремо апеляційний суд відповів на аргумент податкової про те, що перша інстанція сама мала витребувати потрібні документи. Частина 4 статті 74 ГПК України чітко каже: суд не збирає докази з власної ініціативи. А частина 3 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства покладає обов’язок підтверджувати вимоги саме на кредитора. Тобто податкова мала сама подбати про повноту доказової бази.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційна скарга ГУ ДПС у Тернопільській області спиралася на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України — неврахування судами правових висновків Верховного Суду. Податкова посилалася на дві справи: № 910/8992/19 (постанова від 25.08.2021) та № 903/1001/19 (постанова від 31.03.2021). Мовляв, там Верховний Суд сформулював позицію щодо застосування статті 45 КУзПБ, яку нижчі суди проігнорували.
Але Верховний Суд цей аргумент відхилив — і дуже показово. У згаданих справах йшлося про наслідки пропущення строку на подання заяви кредитора: якщо строк пропущено, кредитор стає конкурсним, але без права вирішального голосу. Тут же ситуація принципово інша. Суди відмовили не через пропуск строку, а через відсутність первинних документів. Обставини не є подібними, тому й правові висновки з тих справ не застосовні.
Так само суд касаційної інстанції не прийняв посилання на постанову від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 — там ішлося про те, що контролюючий орган може звертатися до суду без обмеження позовною давністю. У справі № 10/Б-921/1442/2013 питання позовної давності взагалі не стояло. Ніхто її не застосовував. Відмова була з іншої підстави — брак доказів.
Верховний Суд також звернув увагу на фундаментальний принцип: згідно зі статтею 129 Конституції України та статтею 13 ГПК України, судочинство є змагальним. Кожна сторона несе ризик наслідків своєї процесуальної поведінки. Якщо кредитор не подав потрібних документів — це його проблема, а не суду.
Практичний урок для кредиторів у справах про банкрутство
Ця справа — майже хрестоматійний приклад того, чого не можна робити, заявляючи кредиторські вимоги. Перше і головне: первинні документи — це фундамент. Без них навіть державний орган зі спеціальними повноваженнями залишиться ні з чим. Як зазначив Верховний Суд, грошові вимоги у справі про банкрутство мають підтверджуватися або первинними документами (договорами, накладними, платіжками, актами), або рішенням юрисдикційного органу.
Друге: не можна розраховувати на те, що суд сам витребує потрібні докази. Частина 3 статті 45 КУзПБ прямо покладає цей обов’язок на кредитора. Суд не збирає докази з власної ініціативи — це порушення принципу змагальності.
І третє: якщо ви не подали якісь документи до суду першої інстанції, подати їх в апеляції можна лише з обґрунтуванням поважних причин. Просто принести і покласти на стіл — не спрацює. Апеляційний суд має повне право їх не прийняти, і Верховний Суд таке рішення підтримає.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС без задоволення, а оскаржувані рішення — без змін. 9713,69 грн державних грошей так і не потрапили до бюджету. І справа тут не в тому, що боргу не існувало — він цілком міг бути реальним. Просто довести його податкова не змогла.
