Уявіть ситуацію: компанія взяла в лізинг дорогий автомобіль, справно платила, а потім почалося повномасштабне вторгнення. Майно опинилося на окупованій території, а згодом його викрали. Чи можна в такому разі припинити лізингові платежі під час війни? Саме на це питання нещодавно відповів Верховний Суд у справі № 916/5151/24, і відповідь виявилася невтішною для лізингоодержувачів.
Суть спору: BMW в окупації
У листопаді 2019 року ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» передало ТОВ «ТРАНССЕРВИС ГРУПП ЛТД» у фінансовий лізинг автомобіль BMW X5 xDrive25d вартістю майже 1,9 млн грн. Строк лізингу – до листопада 2023 року. Також був укладений договір поруки з фізичною особою, яка погодилася відповідати за боргами компанії солідарно.
Лізингоодержувач спочатку платив справно. Загалом за договором компанія перерахувала понад 1,89 млн грн. Але з березня 2022 року – з 29-го лізингового платежу – гроші надходити перестали. Чому? Автомобіль на той момент перебував у місті Гола Пристань Скадовського району Херсонської області. Цю територію окупували в перші ж дні повномасштабної війни.
Далі – гірше. За фактом викрадення автомобіля слідчий відділ УСБУ в Херсонській області відкрив кримінальне провадження за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни). У січні 2024 року авто оголосили в розшук. Херсонська торгово-промислова палата видала сертифікат, яким засвідчила форс-мажор: користуватися предметом лізингу та повернути його об’єктивно неможливо.
Що вимагали сторони
Лізингодавець звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя понад 3,17 млн грн. У цю суму входили: заборгованість з лізингових платежів – 1,12 млн грн, неустойка за неповернення автомобіля – 1,03 млн грн, пеня – 707 тис. грн, штраф 10% – 112 тис. грн, а також 3% річних та інфляційні втрати.
Лізингоодержувач подав зустрічний позов – просив звільнити його від сплати лізингових платежів з 24 лютого 2022 року та визнати зобов’язання припиненими. Аргумент: майном неможливо користуватися через обставини, за які він не відповідає, а отже, на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України платити не потрібно.
Перша інстанція та апеляція: рахунок не на користь боржника
Суд першої інстанції задовольнив первісний позов повністю, а в зустрічному – відмовив. Апеляція рішення підкоригувала: зменшила пеню на 90% (до 70 772,50 грн), але в решті – залишила без змін. Неустойка за неповернення автомобіля в розмірі 1,03 млн грн залишилася.
Лізингоодержувач подав касаційну скаргу. І ось тут Верховний Суд розставив крапки над «і» – причому частково на користь боржника, а частково – ні.
Чи можна звільнитися від лізингових платежів через війну
Головний аргумент лізингоодержувача спирався на частину шосту статті 762 ЦК України. Вона каже: наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає. Логіка проста: авто в окупації, користуватися ним неможливо, вина лізингоодержувача відсутня – отже, платити нема за що.
Але Верховний Суд з таким підходом не погодився. І пояснив чому.
Фінансовий лізинг – це не звичайна оренда. Лізингові платежі, як передбачено статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», мають складну структуру: частина відшкодовує вартість предмета лізингу, частина є винагородою лізингодавцю, ще частина компенсує відсотки за кредитом. Це єдиний платіж, спрямований на кінцеву мету – викуп майна лізингоодержувачем. І саме тому лізингові платежі не можна ототожнювати з орендною платою.
Більше того – стаття 809 ЦК України та стаття 22 Закону «Про фінансовий лізинг» прямо покладають ризик випадкового знищення або втрати предмета лізингу на лізингоодержувача. І договір між сторонами містив аналогічне положення: з моменту підписання акта приймання-передачі всі ризики переходять до лізингоодержувача.
Тож Верховний Суд дійшов чіткого висновку: частина шоста статті 762 ЦК України не застосовується до договору фінансового лізингу. Неможливість користуватися майном – навіть через війну, окупацію чи викрадення – не звільняє від обов’язку сплачувати лізингові платежі. У цій частині касаційну скаргу відхилили.
А от неустойку за неповернення – скасували
Другий ключовий момент у справі стосувався неустойки в розмірі 1 028 549,06 грн. Цю суму лізингодавець нарахував на підставі частини другої статті 785 ЦК України: якщо наймач не повертає річ після припинення договору, він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за користування за весь час прострочення.
Суди першої та апеляційної інстанцій вимогу задовольнили. Але Верховний Суд із цим категорично не погодився.
Тут важливий нюанс. Стаття 614 ЦК України передбачає: особа несе відповідальність за порушення зобов’язання лише за наявності вини. Верховний Суд раніше вже висловлював позицію в постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 29.03.2018 у справі № 914/730/17 – для стягнення неустойки за статтею 785 ЦК України потрібно встановити вину (умисел або необережність).
А яка може бути вина у лізингоодержувача, якщо автомобіль викрадений окупаційними військами? Іншими словами, компанія об’єктивно не могла повернути майно.
Верховний Суд також розмежував два поняття: ризик випадкової втрати майна та відповідальність за прострочення повернення. Так, ризик втрати лежить на лізингоодержувачі – і це означає обов’язок відшкодувати вартість втраченого автомобіля (наприклад, через сплату лізингових платежів). Але це не дає підстав одночасно нараховувати ще й неустойку за неповернення речі, якою боржник фактично не володіє.
Суд також звернув увагу на логічну суперечність: якщо договір розірвано, а предмет лізингу вибув із володіння обох сторін, лізингодавець однаково не може передати право власності лізингоодержувачу. Тобто кінцева мета договору – викуп – стає недосяжною для обох.
За таких обставин, вказав Верховний Суд, зобов’язання з повернення майна в натурі припиняється через неможливість виконання (стаття 607 ЦК України), а натомість виникає обов’язок відшкодувати збитки. Але не сплачувати штраф за неповернення.
Тож у цій частині касаційну скаргу задовольнили – 1 028 549,06 грн неустойки з боржника та поручителя стягнуто не буде.
Що в підсумку
Після рішення Верховного Суду картина виглядає так. Лізингоодержувач і поручитель солідарно сплачують: заборгованість з лізингових платежів – 1 119 631,91 грн, штраф 10% – 111 963,19 грн, пеню (зменшену) – 70 772,50 грн, 3% річних – 57 778,86 грн та інфляційні втрати – 148 510,86 грн. Загалом – близько 1,5 млн грн замість початкових 3,17 млн.
Ключовий практичний висновок із цієї справи: форс-мажор, окупація і навіть викрадення майна не звільняють від лізингових платежів. Ризики – на лізингоодержувачі, і це прямо випливає як із закону, так і з типового договору фінансового лізингу. А от за несправедливо нараховані штрафи за неповернення майна, якого у вас фізично немає, – з цим можна і потрібно боротися в суді. Верховний Суд чітко сказав: без вини немає відповідальності за прострочення повернення, навіть якщо договір цього прямо не передбачає.