Локалізація товарів для державних закупівель знову працює на повну: Кабінет Міністрів розблокував внесення продукції до переліку товарів із підтвердженим ступенем місцевої складової. Виробники вже можуть подавати свої товари. Одночасно уряд переписав вимоги до тих, хто хоче туди потрапити, і створив комісію, яка розглядатиме скарги щодо дотримання правил.
Якщо коротко: паперів побільшало, але логіка перевірки стала прозорішою. Про це розповів заступник міністра економіки та довкілля України Віталій Кіндратів. За його словами, зміни мають зробити зрозумілішими правила підтвердження української складової товарів, які закуповують за бюджетні кошти. А ще – підтримати вітчизняних виробників, залучити постачальників і створити робочі місця.
Давайте розберемося, що саме змінилося і що з цього випливає для виробника.
Для чого взагалі існує цей перелік
Держава щороку витрачає на закупівлі чималі суми. Щоб частина цих грошей залишалася в українській економіці, а не виїжджала за кордон разом із імпортом, працює механізм підтвердження місцевої складової. Товар, який пройшов перевірку, потрапляє до переліку. Замовник бачить, що перед ним продукція, виготовлена в Україні, а не перепроданий імпорт.
Це частина державної політики «Зроблено в Україні». Вона має розширювати вітчизняне виробництво, залучати інвестиції в реальний сектор економіки та збільшувати несировинний експорт.
Проблема була в іншому. Частина постачальників видавала імпортний товар за український, і перевірити це було складно. Саме тому уряд оновив порядок формування переліку, змінив вимоги до виробників і затвердив положення про комісію.
Що змінилося для виробників
Оновлений порядок передбачає кілька важливих змін для тих, хто хоче внести свою продукцію до переліку.
Перше – розрахунок собівартості. Відповідно до закону тепер визначають частку місцевої складової у виробничій собівартості товару, а не в загальній. Різниця принципова. Загальна собівартість включає адміністративні витрати, збут, логістику, оренду офісу. Виробнича – тільки те, що стосується безпосереднього виготовлення. Тобто рахують саме те, з чого товар зроблено.
Уявіть меблеву фабрику. Вона може мати дорогий офіс, автопарк і відділ продажів, і все це роздує загальну собівартість. Але для переліку важливо інше: скільки в самому виробі українського дерева, металу, фурнітури й роботи. Оце і є виробнича частина.
Друге – технологічні операції. Виробник повинен підтвердити виконання щонайменше чотирьох операцій із визначеного переліку. Простими словами, треба довести, що на підприємстві справді щось виготовляють, а не лише переклеюють етикетку.
Третє – оборотно-сальдова відомість. Для відстеження руху сировини виробники мають подавати розширену відомість за останні 12 місяців. Це зведена таблиця, яка показує, скільки матеріалів надійшло, скільки витрачено у виробництві й що залишилося на складі.
У ній потрібно зазначити всі матеріали та комплектуючі, які включені до калькуляції. Зокрема, навести п’ять складових калькуляції з найбільшою питомою вагою – без зазначення їхньої вартості. І додати первинні документи, що підтверджують їхній облік.
Тут важливий момент. Вартість складових не розкривають, тобто комерційна таємниця залишається захищеною. А от походження сировини – уже ні. Саме в цьому й сенс змін.
Очікується, що нові вимоги допоможуть точніше визначати українських виробників і відрізняти їх від недобросовісних постачальників, які видають імпортну продукцію за вітчизняну.
Кого це стосується
Нові вимоги стосуються насамперед виробників, які постачають або хочуть постачати товари для державних замовників. Це не лише великі заводи. У переліку є місце й для середніх підприємств: меблі, вікна, одяг, обладнання, будівельні матеріали.
Якщо ви працюєте виключно на приватний ринок, подаватися до переліку не обов’язково. Але якщо хоч якась частина ваших продажів іде через тендери, без підтвердженої місцевої складової конкурувати там стає значно складніше.
Хто розглядатиме скарги
Для розгляду звернень про подання неправдивих відомостей та інших питань, пов’язаних із правилами локалізації, уряд створить постійно діючу комісію.
До її складу увійдуть представники:
- Міністерства економіки;
- державного підприємства «Прозорро»;
- громадських об’єднань.
Присутність громадських об’єднань – деталь не випадкова. Рішення про те, хто є українським виробником, а хто ні, зачіпає гроші й репутацію. Тому сторонній контроль тут доречний.
Комісія буде постійно діючою. Це означає, що скарги розглядатимуть не від випадку до випадку, а в регулярному режимі. Для ринку це сигнал: перевірятимуть не лише заявки, а й тих, хто вже в переліку.
Коли подавати продукцію
Подавати товари для включення до переліку можна з 4 листопада – дати набуття чинності урядовою постановою.
Для тих, чия продукція вже в реєстрі, діє окреме правило. У них є 30 днів, щоб повторно подати свою продукцію відповідно до оновлених вимог.
І тут краще не зволікати. Місяць – строк короткий, особливо якщо треба зібрати відомість за рік і підтягнути первинні документи. Почніть із калькуляції: подивіться, які п’ять складових мають найбільшу питому вагу, і перевірте, чи є на них усі підтвердні папери.
Окремо пройдіться технологічними операціями. Якщо підприємство виконує менше чотирьох операцій із переліку, заявку готувати немає сенсу. Можливо, частину процесів варто повернути на власне виробництво. Це питання не лише переліку, а й собівартості в довгій перспективі.
Ще один практичний момент – облік. Відомість за 12 місяців має збігатися з первинними документами. Якщо в бухгалтерії щось не сходиться, краще знайти це зараз, а не під час розгляду заявки.
Перед подачею варто зібрати:
- розрахунок виробничої собівартості з часткою місцевої складової;
- опис технологічних операцій із визначеного переліку;
- оборотно-сальдову відомість за 12 місяців;
- первинні документи на п’ять ключових складових калькуляції.
Що це означає для ринку
Для сумлінного виробника нові правила локалізації – радше добра новина. У нього вже є і сировина, і операції, і документи. Складніше стає тим, хто звик називати себе виробником, нічого не виробляючи.
Замовники теж у виграші. Коли перелік наповнений реальними виробниками, а не посередниками, бюджетні гроші працюють на економіку, а не на схеми.
Чи стане процедура швидшою? Питання відкрите. Додаткові документи завжди додають роботи. Але якщо комісія працюватиме прозоро, а вимоги не змінюватимуться щороку, виробники звикнуть до нового формату за один-два цикли.
Що робити вже зараз? Перевірте, чи ваша продукція в реєстрі, порахуйте строки й зберіть пакет документів. Локалізація перестала бути формальністю – тепер це питання доказів.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков