Троє чоловіків у масках, зі зброєю, з раціями для координації – і з чітким планом. У грудні 2018 року вони увірвалися до домоволодіння в селі Саксаганське, де перебувала родина з двома малолітніми дітьми. Зв’язали всіх липкою стрічкою, погрожували пістолетами й ножами, вимагали гроші. Забрали 50 000 гривень, 21 000 доларів США, золоті прикраси. А потім – на очах у дружини, доньки та інших родичів – завдали господарю смертельного удару ножем у грудну клітку. І насамкінець спробували викрасти автомобіль Lexus.
Ця справа дійшла до Верховного Суду, який 11 травня 2026 року ухвалив постанову, що стала черговим орієнтиром для судової практики. Давайте розберемося, на чому наполягав захист, які докази викликали сумніви і чому вирок залишився майже без змін.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Баглійський районний суд ще у січні 2023 року визнав усіх трьох винними за чотирма статтями Кримінального кодексу України. Розбій, вчинений групою осіб із проникненням у житло, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК). Умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб (пункти 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК). І незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 3 ст. 289 КК).
Кожному – довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Крім того, з них солідарно стягнули понад 600 000 гривень матеріальної шкоди та 1 900 000 гривень моральної.
Дніпровський апеляційний суд у квітні 2025 року залишив вирок без змін. Захист пішов до касації.
На чому наполягали засуджені та захисники
Аргументів було чимало. Головний – недоведеність вини. Засуджені стверджували, що мають алібі: один нібито був у гостях, двоє інших – пішки йшли з Верхівцевого до Кам’янського, бо запізнилися на потяг. Захист указував на відсутність генетичних слідів засуджених на місці злочину та на автомобілі. Мовляв, жодних речових доказів, викрадених речей чи знарядь злочину під час обшуків не знайшли.
Були й суто процесуальні зауваження. Захист наполягав на недопустимості протоколів упізнання – мовляв, потерпілі спочатку не впізнали одного з нападників ні за зовнішністю, ні за голосом, а через кілька місяців раптом упізнали за фотографією. Фотознімки для впізнання, за версією адвокатів, були змонтовані: на весільне фото наклали зображення балаклави. Проведення слідчого експерименту захисники назвали завуальованим повторним допитом.
Але найцікавіше – це юридична кваліфікація. Захист стверджував: удар ножем, від якого настала смерть, – це не умисне вбивство, а умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ч. 2 ст. 121 КК). Різниця – колосальна. За ч. 2 ст. 121 КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. А не довічне.
Чому Верховний Суд не погодився з кваліфікацією за статтею 121
Тут важливий момент. Суд детально пояснив логіку розмежування цих двох складів. В умисному вбивстві (ст. 115 КК) смерть є прямим наслідком дій винного. А от у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, смерть – наслідок похідний. Іншими словами, діяння спричиняє тяжке тілесне ушкодження, а воно вже, через певні обставини, призводить до смерті.
У цій справі все було інакше. Поранення ножем у грудну клітку з ушкодженням легені – і смерть. Жодного проміжного ланцюжка. Прямий причинний зв’язок: удар ножем → смерть. Саме це виключає кваліфікацію за ч. 2 ст. 121 КК.
Другий аспект – суб’єктивна сторона. Для ч. 2 ст. 121 КК ставлення до смерті має бути необережним. Тобто особа або легковажно розраховувала на відвернення смерті, або взагалі не передбачала такого наслідку, хоча могла й повинна була. Але як можна не передбачати смерть, коли завдаєш удару ножем у груди людині, яка вже лежить побита й не чинить опору?
Верховний Суд наголосив: характер застосованого насильства, знаряддя злочину та локалізація ушкодження свідчать про те, що засуджені усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій. Вони передбачали наслідки й бажали їх настання. Це прямий умисел на вбивство.
Крім того, суд відкинув доводи про «ексцес виконавця». Мовляв, один із нападників був здивований ударом ножа й навіть пропонував перев’язати потерпілого. Але це не змінює картини: всі троє діяли узгоджено, з єдиним умислом на заволодіння майном, і в процесі цього нападу позбавили людину життя. А отже, кожен із них є співвиконавцем умисного вбивства – незалежно від того, хто саме тримав ніж.
Що сказав суд про інші докази
Частину аргументів захисту Верховний Суд визнав слушними. Зокрема, з мотивувальних частин вироку та ухвали виключили посилання на два протоколи впізнання засудженого ОСОБА_7 потерпілими за фотознімками від 5 червня 2019 року. Чому? Бо в лютому 2019 року ті самі потерпілі не впізнали його ні візуально, ні за голосом. А місцевий суд жодним словом не пояснив, чому віддав перевагу пізнішим протоколам упізнання, проігнорувавши попередні.
Але навіть після виключення цих доказів сукупність інших залишилася достатньою для обвинувального вироку. Показання чотирьох потерпілих, які детально й послідовно описали обставини нападу. Протокол слідчого експерименту, під час якого кожен із них на місці показав, як усе відбувалося. Висновки балістичних експертиз, які підтвердили: гільзи, вилучені в будинку потерпілих, і гільзи, знайдені в автомобілі одного із засуджених, – стріляні з однієї й тієї самої зброї.
До речі, комісійна експертиза, проведена за ухвалою апеляційного суду в листопаді 2024 року, остаточно підтвердила цей збіг. Жодних сумнівів у достовірності.
Окремо суд прокоментував довідку про трафік телефонних з’єднань. У день нападу всі троє засуджених зустрілися в Кам’янському, разом виїхали в бік Криничанського району – й одночасно вимкнули телефони о 15:15. Увімкнулися вже пізно ввечері, після вбивства, у зоні дії базової станції неподалік місця злочину. Суд визнав цей доказ допустимим і таким, що підтверджує узгодженість дій.
Чи було алібі
Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій: версія про алібі не витримує критики. Свідки, які підтверджували перебування одного із засуджених у гостях, на досудовому слідстві не могли назвати точної дати, а через три роки раптом пригадали, що це було саме 21 грудня 2018 року. Жодних об’єктивних даних, які б допомогли їм згадати цю дату, не навели.
Щодо двох інших – їхня історія про дівчину, яка призначила побачення в Божедарівці, теж не підтвердилася. Поліцейські, які зустріли їх на дорозі, свідчили: ті казали, що йдуть від Верхівцевого. А це зовсім інший напрямок.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом – це не про те, щоб версія обвинувачення була «трохи переконливішою» за версію захисту. Суд має виключити будь-яке інше розумне пояснення події. У цій справі сукупність прямих і непрямих доказів не залишає місця для альтернативної версії.
Що в підсумку
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги – виключив із мотивувальних частин два протоколи впізнання. В решті – вирок і ухвала залишені без змін. Троє засуджених відбуватимуть довічне позбавлення волі. Цивільні позови потерпілих також залишилися в силі.
Ця постанова – не просто ще одне рішення у кримінальній справі. Вона містить розгорнутий аналіз того, як розмежовувати умисне вбивство і тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть. Для практикуючих юристів це готовий алгоритм: перевіряємо прямий чи опосередкований причинний зв’язок, оцінюємо психічне ставлення до наслідків, дивимося на знаряддя злочину й локалізацію ушкоджень. І коли удар ножем у груди – це не необережність. Це усвідомлений вибір, за який Кримінальний кодекс передбачає найсуворішу відповідальність.