Якщо до переговорів між Москвою та Києвом колись дійде — а до них поки що далеко, — Володимир Путін уже знає, де зустрітися. Він назвав Мінськ. Той самий Мінськ, де у 2014-му вигадували мирний план для Донбасу, а у 2022-му намагалися зупинити повномасштабну війну. Нічого особливо нового, чесно кажучи, в цьому немає — окрім самого жесту.
Що сказав Путін — дослівно і з контекстом
В інтерв’ю пропагандисту Павлу Зарубіну, про яке пише «Інтерфакс», президент Росії заявив: якщо одного разу все-таки сядуть за стіл переговорів, можна використати «білоруські можливості». І послався на Олександра Лукашенка — той, мовляв, готовий підтримати будь-яке мирне починання.
«Упевнений, що, якщо справа колись дійде до переговорів, можна використовувати також білоруські можливості. Знаю позицію Олександра Григоровича — він готовий усіляко підтримувати все, що спрямоване на вирішення спірних питань мирними засобами».
Тут же Путін нагадав: у 2022 році російсько-українські контакти стартували саме в Мінську. А раніше, у 2014-му, там само підписали той самий «Комплекс заходів» — Мінські угоди, які довго вважалися (і не тільки в Москві) безальтернативним документом по Донбасу.
Чому це не просто чергова фраза
На перший погляд — робоча репліка. Подумаєш, Мінськ. Але в нинішній ситуації, де немає ні миру, ні переговорів, ні навіть стабільного каналу зв’язку між столицями, вибір майданчика — це сигнал. І адресований він не стільки Києву, скільки тим, хто готовий слухати.
Мінські угоди — для Кремля священна корова. Згадка про них працює як маркер: «Ми колись домовлялися, давайте повернемося». Щоправда, у Києві на ту саму історію дивляться зовсім інакше — і точно не як на вдалий досвід.
А що там з американцями?
У тому самому інтерв’ю Путін заговорив і про Анкоридж. Тему переговорів з Україною він несподівано пов’язав з американським треком — і ось тут уже цікавіше.
В Анкориджі, за його словами, формальних домовленостей досягнуто не було. Взагалі жодних.
«В Анкориджі дійсно не було жодних домовленостей… Дух Анкориджа, хоча й не був втілений у якісь формальні документи, ніхто не ставив жодних підписів, але в Анкориджі ми обговорювали певні можливості завершення кризи в Україні», — пояснив Путін.
І далі — цікавий поворот. Виявляється, американська сторона попросила Росію піти на компроміси. Сформулювала їх сама. Москва подумала — і погодилася.
«Нам запропонували піти на компроміси. Ми подумали, і не одразу, але приїхали до Анкориджа і сказали — згодні. Жодної іншої позиції з американського боку ми не чули», — додав він.
Формально — нуль. На папері — пусто. Але усний «дух Анкориджа», схоже, живий.
На кого чекають у Москві
Путін повідомив, що тепер у Москві чекають на американських представників. Конкретно — на Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Знайомі обличчя: вони вже не раз зустрічалися з російською стороною.
Передбачається, що діалог продовжиться саме на основі тих самих анкориджських напрацювань — «тем, які обговорювалися в Анкориджі». Щоправда, із застереженням: спочатку має завершитися «гаряча фаза на іранському напрямку». Деталей цієї фази Путін не розкрив, але чітко дав зрозуміти — поки там не розв’яжуть, тут не зав’яжуть.
«Ми очікуємо, що після завершення всіх подій гарячої фази на іранському напрямку прибудуть представники адміністрації США, з якими ми вже неодноразово зустрічалися в Москві, і готові продовжити переговори та обговорення тих деталей і модальностей, якщо не домовленостей, то тем, що обговорювалися в Анкориджі», — сказав він в інтерв’ю.
Що в усьому цьому прочитується
Мінськ — декорація. Зрозуміла, звична, символічна. Анкоридж — кухня. Там, схоже, триває реальна розмова про параметри можливої угоди, просто без підписів і комюніке.
Київ у цьому рівнянні знову виглядає не суб’єктом, а радше головною темою — і не факт, що такий підхід його влаштує. Але, судячи зі слів Путіна, Москва поки не отримала від Вашингтона жодної іншої рамки для обговорення.
І ще один момент. «Якщо справа колись дійде до переговорів», — каже людина, яка їх пропонує. Погодьтеся, звучить так, ніби двері прочинені, але ключ лежить десь не тут.