Українська мобілізація більше не вимірюватиметься лише кількістю призваних. Уявіть собі: замість змагання за цифри у звітах уряд пропонує зосередитись на якості підготовки, спорядженні та реальній користі кожного бійця на полі бою. Саме таку ідею днями озвучив міністр оборони Євгеній Хмара під час закритої зустрічі з журналістами, повідомляє «Главком». Його слова – це не просто політична заява, а повноцінний сигнал про зміну правової логіки у сфері мобілізації.
За задумом міністерства, оновлений підхід має перетворити людину з «мобілізаційного ресурсу» на ключову цінність, яку варто не тільки залучити, а й зберегти, навчити та підтримати. Ідеться про явище, яке вже почали називати «мобілізацією людського капіталу». Це не просто красиве словосполучення – воно тягне за собою зміни у десятках підзаконних актів, посадових інструкціях і, що найголовніше, у самому сприйнятті армійської служби.
Що означає «правильна модель відповідальності»
Міністр прямо заявив: «Потрібно забезпечити правильну модель відповідальності. Командир, який залучає людей до свого підрозділу, має відповідати не лише за сам факт рекрутингу. Він має відповідати за весь шлях військовослужбовця: підготовку, екіпірування, передачу бойового досвіду, інтеграцію в підрозділ і подальше застосування на полі бою». На перший погляд, це звучить логічно, проте нинішня нормативна база такої цілісної відповідальності не передбачає. Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статути Збройних Сил передусім фіксують обов’язки командира щодо організації призову, ведення обліку та забезпечення базової дисципліни. А от обов’язок простежити за долею мобілізованого від моменту отримання повістки до його участі у бойових діях розписаний фрагментарно.
Коли ми говоримо про рекрутинг – тобто безпосереднє залучення особового складу, – то він регулюється безліччю відомчих інструкцій. Жодна з них не вимагає від командира, скажімо, перевірити, чи отримав новачок усе необхідне спорядження перед відправкою на позиції. Формально за це відповідають тилові служби, але практика часто показує інше. Озвучена Хмарою модель фактично пропонує наділити командира роллю гаранта, який супроводжує весь цикл – від підписання контракту чи мобілізаційного розпорядження до реального застосування людини в бою. І це вже більше схоже на перехід до сервісного підходу в армії, а не на традиційне планування чисельності.
Людський капітал замість статистики
Ключове завдання, яке поставив міністр, – змістити фокус із кількості мобілізованих на ефективність використання кожної людини. За його словами, «головним показником буде не кількість залучених військовослужбовців, а ефективність використання людського ресурсу». Це майже революційний поворот для системи, яка роками міряла успіх мобілізації «валовими» цифрами.
Що таке ефективність у такому контексті? Це, зокрема, мінімізація небойових втрат, профілювання людей відповідно до їхніх навичок, а також вчасне оновлення знань і ротація. Військовослужбовець, якого вчать за застарілими програмами й одразу кидають у бій без належного спорядження, – це одночасно і втрачений ресурс, і потенційна правова проблема. Адже за чинним законодавством держава несе відповідальність за життя і здоров’я військовослужбовця (ст. 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). І якщо командир допустив ситуацію, коли підлеглий не був екіпірований або не пройшов відповідну підготовку, це може мати не лише службові, а й кримінально-правові наслідки для самого командира.
Чому це важливо для бізнесу та цивільних
На перший погляд, тема суто армійська. Але вона зачіпає інтереси роботодавців, бухгалтерів і кадровиків, які мають справу з бронюванням, відстрочками та військовим обліком. Якщо уряд справді візьме курс на якісну мобілізацію, а не на кількісну, то критерії бронювання теж доведеться переглядати. Умовно кажучи, підприємству буде вигідніше не просто «сховати» потрібного спеціаліста, а довести його справжню цінність для обороноздатності в тилу.
Крім того, для пересічних громадян зміна моделі означає передбачуваніший та справедливіший підхід. Пригадайте типову ситуацію: людина з рідкісним фахом потрапляє до піхоти, тоді як її навички могли б закрити критичну потребу в іншому місці. Стара система мобілізації таку нестиковку часто ігнорувала, бо головним завданням було заповнити штатку. Новий підхід, принаймні в теорії, має прибрати цей перекіс.
Як виглядатиме шлях військовослужбовця по-новому
Давайте розберемо послідовно, що зміниться на кожному етапі, якщо ідеї Хмари перетворяться на конкретні норми. Міністр описав п’ять основних ланок відповідальності командира:
- Підготовка – не просто проходження базового вишколу, а постійне навчання під конкретні завдання підрозділу. Тут доречно згадати про необхідність сертифікованих програм, які відповідають стандартам НАТО (STANAG).
- Екіпірування – обов’язок командира перевірити наявність і стан усього спорядження, від бронежилету до аптечки, ще до виходу на завдання. На рівні права це можна закріпити в бойових статутах, де відповідальність стане персональною.
- Передача бойового досвіду – передбачає наставництво. Командир має організувати стажування новачків під наглядом бійців із реальним досвідом, що дозволить уникнути багатьох «дитячих» помилок.
- Інтеграція в підрозділ – це неформальна, але критична складова. Вона включає психологічну адаптацію та вибудовування довіри, без якої жодна тактика не спрацює.
- Застосування на полі бою – командир відповідає за правильну постановку завдань, що відповідають рівню підготовки бійця, і за своєчасне реагування на зміни обстановки.
Кожен із цих кроків має бути не лише задокументований, а й забезпечений ресурсами. Інакше вийде ще одна норма, яка існуватиме лише на папері. Тут виникає найскладніше питання: де взяти кошти та час, щоб усе це реалізувати? Відповідь на нього, найімовірніше, лежить у площині бюджетного планування та міжнародної технічної допомоги, але це вже тема для окремої розмови.
Юридичний виклик: де прописати нові обов’язки
Озвучені міністром ідеї потребують серйозного юридичного оформлення. Передусім знадобляться зміни до наказу Міноборони, що регламентує роботу з особовим складом. Адже сьогодні жоден внутрішній документ не покладає на командира прямої відповідальності за повний супровід мобілізованого. Далі – правки до статутів: Дисциплінарного статуту, Статуту внутрішньої служби та, можливо, навіть до Бойового статуту. І найважче – внесення відповідних положень до Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», щоб якісні показники стали обов’язковими при оцінці ефективності командирів.
Такі зміни вимагатимуть часу та політичної волі. Втім, без них будь-яка заява про «новий підхід до мобілізації» залишиться лише порядком денним. Історія вже знає чимало прикладів, коли правильні слова не перетворювалися на дію через відсутність нормативної бази. Сподіватимемося, що цього разу буде інакше.
Цікаво, що окрему увагу міністр приділив співвідношенню між чисельністю особового складу та можливостями його забезпечення. Це пряма вказівка на те, що армія не може дозволити собі «з’їдати» ресурс швидше, ніж поповнювати його якісною підготовкою. Інакше кажучи, кількість має бути врівноважена спроможністю підрозділу перетворити новачків на боєздатну одиницю. Це математика, яка раніше часто ігнорувалася. І якщо її нарешті почнуть брати до уваги, сам процес мобілізації стане не гонкою за рекордами, а виваженим розрахунком. Розрахунком, у центрі якого – людина, її безпека та реальна користь для оборони.