Мобілізація в Україні потребує системних змін, і це визнають навіть ті, хто щодня відповідає за порядок на вулицях. Командувач Національної гвардії генерал-майор Олександр Півненко каже відкрито: конфлікти за участю працівників ТЦК роками послаблювали довіру суспільства до мобілізаційного процесу. А коли люди не довіряють системі, будь-яка законна процедура сприймається як тиск.
Давайте розберемося, що стоїть за цими словами і чому вони стосуються кожного, хто може отримати повістку.
Що визнав командувач Нацгвардії
Півненко не став шукати винних на стороні. Він назвав речі своїми іменами: випадки так званої «бусифікації», побиття людей та інші конфлікти справді зіграли проти мобілізації. Кожен такий епізод, розтиражований у соцмережах, працює як мінус для всієї системи.
Відновлювати довіру, на його думку, треба комплексно. Точковими заявами чи разовими перевірками тут не обійтися. Потрібні системні зміни в самій мобілізаційній роботі.
Проблема в тому, кого беруть у ТЦК
Одну з больових точок генерал назвав конкретно – підхід до комплектування територіальних центрів. До ТЦК переводили людей із військових підрозділів. Логіка нібито проста: військовий досвід є, отже, впорається.
Але не все так просто. Не всі з цих людей мали психологічну підготовку для постійної роботи з цивільними. А це зовсім інша справа, ніж служба в підрозділі.
Уявіть собі бійця, який звик до чітких наказів і фронтового ритму. Раптом він сидить у кабінеті й має спокійно пояснювати переляканій людині, чому її викликали. Тут потрібні не бойові навички, а витримка і вміння говорити.
Кому саме варто працювати з людьми
Півненко вважає, що мобілізаційною роботою повинні займатися емоційно стійкі фахівці. Ті, хто може спокійно пояснювати вимоги та процедури навіть у конфліктній ситуації. Коли на тебе тиснуть, коли людина на межі, коли поруч камера – і ти все одно не підвищуєш голос.
До речі, таких працівників раніше спеціально готували. У Національній гвардії існувала підготовка для охорони громадського порядку. Людей вчили працювати з натовпом, гасити конфлікти, розмовляти з розлюченим громадянином. Це, по суті, готовий набір навичок для ТЦК.
Що таке «бусифікація» з погляду права
Слово «бусифікація» народилося в народі й стало маркером болючої теми. Так називають ситуації, коли людину силою заштовхують у транспорт і везуть до ТЦК. Сам термін не юридичний, але за ним стоїть цілком юридична проблема.
Річ у тім, що мобілізаційні заходи в Україні врегульовані законом. Є Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є порядок оповіщення, вручання повісток, проходження медкомісії. Усе це має відбуватися за процедурою, а не хаотично.
Коли процедуру порушують, страждає не лише конкретна людина. Страждає вся система, бо кожен такий випадок перетворюється на аргумент для тих, хто й так не довіряє.
Які права має людина під час мобілізації
Тут важливий момент, про який варто пам’ятати. Громадянин під час мобілізаційних заходів не безправний. У нього є базові гарантії, і знати їх корисно кожному.
- право знати, хто і на якій підставі до нього звертається;
- право перевірити документи представника ТЦК;
- право пройти медичний огляд і отримати висновок ВЛК;
- право оскаржити незаконні дії в суді або через прокуратуру;
- право на присутність юриста під час спілкування, якщо йдеться про складні питання.
Знання цих прав не робить людину «ухилянтом». Воно робить її стороною, яка розуміє правила гри. А там, де обидві сторони розуміють правила, конфліктів менше.
Чому це стосується не лише ТЦК
Може здатися, що це внутрішня справа військкоматів. Але насправді довіра до мобілізації – це довіра до держави загалом. Одна зламана доля на очах у сусідів перекриває десятки нормально проведених процедур.
Ось чому Півненко говорить про комплексний підхід. Один емоційно стійкий працівник із підготовкою здатен зробити для репутації системи більше, ніж ціла низка офіційних заяв. Люди вірять не гаслам, а конкретному досвіду – тому, як із ними поговорили на порозі.
І поки мобілізаційна робота тримається на випадкових людях без належної підготовки, кожен новий конфлікт працюватиме проти неї. А відновлювати довіру щоразу доведеться з нуля.