Мобілізація іноземця під час воєнного стану – тема, що викликає чимало запитань навіть у досвідчених правників. Чи можуть територіальні центри комплектування призвати на військову службу людину без українського паспорта? Миколаївський окружний адміністративний суд у справі № 400/8378/26 дав однозначну відповідь: ні. І ось чому.
Уявіть ситуацію. Людина з 1994 року живе в Україні, має посвідку на постійне проживання, веде підприємницьку діяльність, сплачує податки. Але громадянства України ніколи не набувала. І одного дня її зупиняють на вулиці, перевіряють через державні реєстри – і за лічені години вона вже солдат за призовом по мобілізації.
Саме це сталося з позивачем у травні 2026 року. Чоловік є громадянином російської федерації. Це підтверджується посвідкою на постійне проживання, виданою ще у 2006 році, та закордонним паспортом, оформленим Генеральним консульством в Одесі у 2014 році. Державна міграційна служба України окремим листом підтвердила: жодних рішень про набуття ним українського громадянства не приймалося.
Як розгорталися події
15 травня 2026 року під час перевірки військово-облікових документів позивача зупинили працівники Національної поліції разом із представниками територіального центру комплектування. Документів, що посвідчують особу, при собі він не мав. Його дані встановлювали через державні інформаційні ресурси – за реєстраційним номером облікової картки платника податків (РНОКПП).
І тут криється перша проблема. Система показала, що особа є в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, але з технічною позначкою «особа, не прив’язана до військкомату». Жодної інформації про іноземне громадянство в цих базах не було. ТЦК також з’ясував, що чоловік зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Коротше кажучи, система мовчала про те, що перед посадовцями – іноземець. А раз мовчала – значить, громадянин України? Саме так, на жаль, і вирішили в ТЦК.
Військово-лікарська комісія визнала позивача придатним до служби. І вже 16 травня 2026 року начальник ТЦК видав наказ № 281 про призов військовозобов’язаних під час мобілізації, яким позивача відправили до військової частини. Того ж дня наказом командира частини № 144 його зарахували до списків особового складу та призначили на посаду курсанта навчального взводу.
Що каже закон про мобілізацію іноземця
Тут важливий момент. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (№ 2232-XII) у частині шостій статті 1 встановлює абсолютно чітко: військовий обов’язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Так, іноземці можуть служити в Збройних Силах України. Але виключно у добровільному порядку, за контрактом. Про це прямо говорить і Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затверджене Указом Президента від 10 червня 2016 року № 248/2016. Контракт – це добровільна справа. А призов під час мобілізації – це обов’язок. І покладається він виключно на громадян України, що прямо випливає зі статті 65 Конституції.
Але є ще один пласт правового регулювання – міжнародний. І він у цій справі відіграє вирішальну роль.
Україна є учасницею IV Гаазької конвенції 1907 року. Пункт «h» статті 23 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (що є додатком до цієї конвенції) забороняє примушувати громадян супротивної сторони брати участь у військових діях, спрямованих проти їхньої власної держави. Навіть якщо ці люди перебували на службі такої воюючої сторони до початку війни.
І це не якась абстрактна декларація. Римський статут Міжнародного кримінального суду (ратифікований Україною у 2024 році) у статті 8 прямо кваліфікує примушення громадян ворожої сторони до участі у воєнних діях проти їхньої країни як воєнний злочин.
Оскільки з 24 лютого 2022 року російська федерація є супротивною стороною у міжнародному збройному конфлікті, мобілізація іноземця з російським громадянством суперечить не лише національному закону, а й міжнародним зобов’язанням України.
Позиція ТЦК: логіка, яка не спрацювала
Відповідач у відзиві пояснив свою позицію так. Позивач не пред’явив документів, що посвідчують особу. Його дані шукали через державні реєстри, де не було жодної позначки про іноземне громадянство. А ТЦК не наділений повноваженнями самостійно перевіряти наявність у людини громадянства іншої держави поза межами офіційних документів та державних інформаційних ресурсів.
Звучить майже переконливо. Але давайте розберемо цю логіку.
По-перше, відсутність інформації про іноземний статус – це не те саме, що наявність українського громадянства. По-друге, РНОКПП, реєстрація місця проживання і навіть статус ФОП – усе це може належати як громадянину України, так і іноземцю, який легально перебуває в країні. По-третє, запис у Реєстрі «особа, не прив’язана до військкомату» – це суто технічна позначка. Вона жодним чином не підтверджує наявності українського паспорта.
Позивач у відповіді на відзив слушно зауважив: за відсутності паспорта громадянина України ТЦК мав спочатку достовірно встановити, чи належить людина до суб’єктів військового обов’язку. А не створювати такий статус власними діями на підставі припущень.
Що вирішив суд
Суд дослідив усі докази і встановив головне. Позивач – громадянин російської федерації. Паспорт громадянина України йому ніколи не видавався. А раз так – він не є суб’єктом військового обов’язку за Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Крім того, суд прямо послався на пункт «h» статті 23 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (IV Гаазька конвенція 1907 року). Ця норма має пряму дію і не потребує додаткового підтвердження жодними підзаконними актами.
Що отримав позивач у результаті? Миколаївський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії ТЦК щодо взяття його на військовий облік. Скасував наказ № 281 про призов на військову службу під час мобілізації. Скасував пункт 21 наказу № 144 про зарахування до списків особового складу військової частини. А також зобов’язав вилучити всі дані про позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів – включно з інформаційними системами «Оберіг» та «Резерв+».
Суд також стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 2129,92 гривень за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК.
Про що варто пам’ятати
Ця справа – яскравий приклад того, як автоматизм роботи державних реєстрів може призвести до кричущої помилки. Те, що система «не бачить» іноземного громадянства, не означає, що його немає.
Для іноземців, які опинилися в подібній ситуації, важливо розуміти: мобілізація іноземця в Україні суперечить і національному законодавству, і міжнародним зобов’язанням держави. Судовий захист у таких справах працює – доказом тому є рішення у справі № 400/8378/26.
І ще один практичний момент. Якщо ви іноземець і постійно проживаєте в Україні – завжди майте при собі документи, що підтверджують ваш правовий статус. Посвідка на проживання, закордонний паспорт, будь-який офіційний документ із зазначенням громадянства. Це може вберегти вас від ситуації, коли доведеться витрачати тижні на судове оскарження замість того, щоб просто показати папірець на місці.
Адже відсутність документів у кишені не робить людину громадянином України. І жоден ТЦК не має права вирішувати інакше.