Мобілізація в Україні фактично зірвана – таку оцінку озвучив народний депутат від «Європейської солідарності» Микола Княжицький. Він входить до парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, тож бачить процес зсередини. Причину, на яку вказує політик, шукати в окопах не варто. Вона лежить у кабінетах і називається просто: політичні очікування виборів.
Що саме сказав депутат
Ключова теза Княжицького звучить так: тривалий час політики розраховували на можливість проведення виборів. Саме з цим розрахунком він пов’язує їхню готовність підтримувати необхідні мобілізаційні рішення. Іншими словами, кожне непопулярне голосування здавалося надто дорогим політично.
Тут важливий момент. Йдеться не про прямий саботаж і не про змову. Йдеться про звичку відкладати складне на потім. Мовляв, ухвалимо, коли стане зрозумілішою політична картина. А картина не прояснювалася ні за місяць, ні за рік.
Питання виборів при цьому зовсім не абстрактне. Воно прямо впливає на те, як чиновник рахує ризики. Якщо вибори «ось-ось», то будь-яке жорстке рішення – це втрачені голоси. Якщо виборів немає, рахувати доводиться інакше: через відповідальність за результат, а не за рейтинг.
Що каже закон
Юридична рамка тут прописана давно і досить детально. Стаття 65 Конституції України називає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності обов’язком громадян. Механіку визначає Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У квітні 2024 року парламент ухвалив закон № 3633-IX, який серйозно переписав правила гри. Призовний вік знизили з 27 до 25 років. З’явився електронний кабінет призовника. Замість строкової служби запровадили базову загальновійськову підготовку. А уточнити свої дані чоловіки мали протягом 60 днів.
Формально процедура однакова для всіх. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки працюють за спільними правилами, а дані можна оновити і через застосунок «Резерв+», і особисто. На практиці різниця між регіонами відчутна: десь черги, десь спокійно, а десь до людини ставляться як до порушника ще до першого запитання.
Окремо нагадаю: проводити вибори під час воєнного стану закон прямо забороняє. Це стаття 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану». Юридично виборчого процесу немає. Але політичні очікування живуть окремо від юридичних заборон – і саме вони, за версією Княжицького, гальмували рішення.
Дві частини одного суспільства
Депутат погодився з оцінкою Павла Казаріна, військового та журналіста. Той говорив про фактичний поділ українського суспільства на дві частини, і цей поділ описує реальність точніше за будь-яку соціологію.
- Перша частина – військові. Вони відчувають нестачу особового складу і не мають перспективи ротації.
- Друга – цивільні. Вони продовжують жити звичним життям: робота, школа, кава вранці, плани на відпустку.
Такий поділ не новина. Про нього говорять із 2022 року, просто щоразу тихіше. Проблема не в тому, що хтось «поганий», а хтось «хороший». Проблема в тому, що два досвіди майже не перетинаються. Людина, яка третій рік у частині, і людина, яка третій рік ходить в офіс, живуть у різних реальностях. І порозумітися їм стає дедалі важче.
І тут виринає неприємна деталь. Людина, якої війна майже не торкнулася особисто, мимоволі ставить питання: а чому саме я? Це не зрада і не боягузтво. Це нормальна реакція на непропорційність. Саме тому розмова про справедливість – не гуманітарна дрібниця, а складова обороноздатності.
Як це виглядає для звичайної людини
Ось тут починається практика, а не політика. Для чоловіка призовного віку мобілізація – це не абстрактна дискусія, а цілком конкретні кроки:
- уточнити персональні дані;
- пройти військово-лікарську комісію;
- отримати рішення про придатність;
- з’ясувати, чи є підстави для відстрочки;
- перевірити, чи зберігається бронювання на роботі.
Кожен пункт має свою процедуру і свій строк. Кожен можна оскаржити – через суд або через комісію вищого рівня. Але люди рідко скаржаться на саму процедуру. Частіше скаржаться на непередбачуваність: сьогодні правило одне, завтра інше, а пояснень ніхто не дає.
До речі, саме непередбачуваність, а не суворість, найбільше руйнує довіру. Суворі правила можна прийняти, якщо вони зрозумілі й однакові для всіх. А от правила, які переписують щомісяця, не приймає ніхто.
Чому це питання не лише військове
Погляньте на логіку ширше. Мобілізація в Україні тримається на трьох речах: справедливості правил, якості підготовки і чесній розмові про строки. Якщо хоч одна ланка кульгає, решта тягне її на собі.
Справедливість – це коли немає «своїх» і «чужих» у черзі на повістку. Підготовка – це коли новобранець не потрапляє на позицію за тиждень після призову. Чесна розмова – це коли людині кажуть, на який термін вона йде і за яких умов повернеться додому.
Саме третій пункт найслабший. Закон про мобілізацію прибрав норму про чіткий граничний строк служби, і суспільство це помітило. Питання «скільки це триватиме?» залишається без відповіді. А без відповіді будь-яка повістка читається як квиток в один кінець.
Що змінилося б без виборів у рівнянні
Теза Княжицького, по суті, про це. Якщо політик більше не готується до кампанії, у нього немає причин відкладати непопулярне. Логіка «краще промовчати, щоб не дратувати виборця» втрачає сенс.
Але є й зворотний бік. Відсутність виборів знімає з політика один вид відповідальності й не додає автоматично іншого. Тому питання не в самій кампанії, а в тому, чи є механізм, який змушує ухвалювати рішення вчасно. Парламентський контроль, звіти міністерства, слухання в комітетах – усе це працює лише тоді, коли ним користуються.
До слова, про мобілізацію в Україні говорять переважно у двох режимах. Або як про технічну процедуру з бланками й чергами. Або як про політичну зраду. Обидва режими мало допомагають людині, яка просто хоче розуміти правила.
Кілька речей, за якими варто стежити
Найближчим часом має значення не риторика, а кілька конкретних речей. Чи зміняться підстави для відстрочок. Чи стане прозорішим механізм бронювання. Чи з’явиться нарешті розмова про строки служби, а не лише про її обсяги. І чи будуть рішення ухвалені, а не відкладені в черговий раз.
Бо зрив, про який говорить Княжицький, не стався за один день. Він складався з десятків відкладених голосувань і невиконаних обіцянок. Мобілізація в Україні не відновиться від однієї заяви чи одного закону. Спершу варто прибрати відчуття, що правила пишуть для когось іншого. Без цього навіть найкращий документ залишиться папером.