23 червня 2026 року на блокпосту в Миколаївській області мобілізували директора ліцею «Школа гуманітарної праці» Артема Кияновського. 57-річний педагог прямував до Києва на засідання науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки, коли його автомобіль зупинила група оповіщення Вознесенського РТЦК та СП. Далі почалася історія, яка вже викликала резонанс серед освітян Херсонщини.
Ця справа – не просто про одну людину. Вона оголює проблему, знайому багатьом: як працює механізм мобілізації, коли на кону – педагогічний працівник із потенційним правом на відстрочку. Давайте розберемося, що сталося і чому версії сторін так різняться.
Версія колег: 40 хвилин на ВЛК і аналізи, яких не було
Колеги Кияновського першими забили на сполох. У Facebook вони виклали детальний допис. За їхніми словами, чоловік не чинив опору й погодився виконати всі вимоги для оформлення документів.
А далі події розгорталися дивно. Кияновського доставили до Вознесенського РТЦК та СП, а звідти – до Миколаєва на військово-лікарську комісію. І ось тут ключовий момент: попри хронічні захворювання директора і наявність медичної документації, ВЛК тривала не більше 40 хвилин.
Колеги стверджують більше: у висновку комісії фігурували результати аналізів, які Кияновський не здавав. Це вже не процедурна недбалість – це сигнал про можливу фальсифікацію медичних даних. Якщо закид підтвердиться, наслідки для посадових осіб будуть серйозними.
Ще одна деталь, яка викликає запитання: понад дев’ять годин мобілізований директор не міг зв’язатися зі своїм 87-річним батьком. Для людини, яка опікується літнім родичем, це не просто стрес, а реальна загроза життю близької людини.
Після ВЛК Кияновського одразу направили до військової частини. Жодної паузи, жодної можливості оскаржити рішення.
Що каже закон: право на відстрочку для педагогів
Тут важливий нюанс. Колеги Кияновського посилаються на статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вона передбачає право на відстрочку від призову для окремих категорій педагогічних і науково-педагогічних працівників.
Ключове слово – «окремих». Недостатньо просто бути директором школи. Потрібно, щоб навчальний заклад відповідав певним критеріям, а посада й навантаження – вимогам закону. І головне: відстрочка не надається автоматично. Її потрібно оформити через ТЦК та СП.
Саме в цьому, схоже, і криється корінь проблеми. Мати право на відстрочку і мати оформлену відстрочку – це, на жаль, не одне й те саме. І коли мобілізували директора ліцею без цього оформленого документа, формально закон порушений не був.
Позиція ТЦК: документів немає, відстрочка не оформлена
У Миколаївському обласному ТЦК та СП ситуацію коментують інакше. Начальниця групи комунікацій, майор Наталія Адвент, підтвердила: 23 червня близько 10-ї ранку група оповіщення першого відділу Вознесенського РТЦК та СП – у складі військовослужбовців ТЦК і представника поліції – зупинила автомобіль із кількома особами, серед яких був Кияновський.
Перше, що з’ясували: військово-облікових документів при собі чоловік не мав. Для групи оповіщення це автоматичний тригер – особу супроводжують до ТЦК для встановлення особи та статусу військовозобов’язаного.
Далі – більше. Під час перевірки встановили, що документально підтвердженої відстрочки у Кияновського немає. Як, власне, немає і даних про проходження військово-лікарської комісії раніше. З погляду процедури ситуація однозначна: перед групою оповіщення стояла людина без документів, без відстрочки і без актуальних даних про придатність до служби.
У такому разі направлення на ВЛК – не примха ТЦК, а пряма вимога закону. Адвент наголошує: Кияновський не висловлював заперечень щодо проходження комісії. Усі аналізи й експрес-тести, за її словами, він пройшов стовідсотково.
Є у відповіді представниці ТЦК і людський вимір: «П’ятий рік повномасштабного вторгнення. Доросла людина – 57 років. Ну, це ж не хлопчик – 18 років. Є товариші, є колеги, які могли б підказати. Якщо він їздить на такі зустрічі в Київ, то, мабуть, спілкується з колегами, які мають бронь. І могли б йому підказати, що треба привести документи в порядок, оновити їх у ТЦК та СП, пройти ВЛК».
Де правда, а де процедурна пастка
Історія, в якій мобілізували директора ліцею з потенційним правом на відстрочку, ставить незручне запитання: чи міг він реалізувати це право до того, як опинився на блокпосту без документів?
Формально ТЦК діяли в межах закону. Зупинили людину без військово-облікових документів, перевірили, направили на ВЛК – усе за процедурою. Але по суті ми маємо керівника навчального закладу, який, імовірно, мав підстави для відстрочки, однак не зміг ними скористатися в критичний момент.
Якщо закиди колег про фальсифікацію аналізів підтвердяться – це вже зовсім інша розмова. Тоді йдеться не про процедурні огріхи, а про діяння з кримінальною перспективою. Але поки що це твердження лише однієї сторони.
Окрема лінія – інформаційна. Чому директор, який працює в системі освіти і їздить на засідання до Києва, не оформив документи заздалегідь? Чи був він достатньо поінформований про процедуру? Чи, може, намагався оформити, але зіткнувся з бюрократичними перепонами? Відповідей на ці запитання публічний простір поки не отримав.
Чому справа Кияновського – не поодинокий випадок
Ситуація, коли мобілізували директора ліцею без належного врахування його потенційного права на відстрочку, відгукується не лише освітянам. Вона підсвічує системний розрив: між нормою закону і тим, як вона застосовується на місцях.
Для педагогів це болюче нагадування: право на відстрочку треба не просто мати – його треба оформлювати. І бажано до того, як вас зупинить група оповіщення. Для ТЦК – привід замислитися над процедурами, які дозволяють людині з потенційною відстрочкою опинитися в армії через відсутність одного папірця.
Колеги Кияновського вже звернулися до компетентних органів із проханням перевірити законність дій посадових осіб і дати правову оцінку всім обставинам справи. Чи відбудеться така перевірка, чи будуть висновки – покаже час. Але сам вихід історії в публічну площину змушує обидві сторони бути обережнішими – і в діях, і в словах.
Тим часом Артем Кияновський перебуває у військовій частині. Ліцей «Школа гуманітарної праці» залишився без директора. А його 87-річний батько – без синової підтримки. Кожна з цих втрат має свою ціну, і виміряти її в юридичних термінах навряд чи вийде.