Напад на військовослужбовців ТЦК у Ковелі стався 18 листопада. На записі видно, як двоє молодих людей тягнуть за ногу людину у формі, а старша жінка б’є її милицею. Водій, якого намагалися затримати, утік. І ця історія має два юридичні виміри: один стосується втікача, другий – тих, хто кинувся його рятувати.
Про епізод стало відомо з відео, яке розійшлося мережею. 19 листопада у групі комунікацій ТЦК та СП розповіли свою версію. Військовослужбовці намагалися затримати водія, який перебував у розшуку через порушення правил військового обліку. Під час спілкування пасажирка автомобіля почала кликати на допомогу, на крики прибігли сторонні люди й почали бити військовослужбовців.
Розшук за неявку – це не розшук злочинця
Тут важливий момент, який у суперечках навколо ТЦК постійно губиться. Порушення правил військового обліку – адміністративне правопорушення, а не злочин. Йдеться про статтю 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення: людина не оновила дані, не з’явилася за повісткою, не повідомила про зміну адреси.
Покарання за цією статтею – штраф. Після травня 2024 року суми зросли в рази, і для багатьох саме це стало неприємним сюрпризом. Позбавлення волі за неявку не передбачено.
Що тоді означає перебував у розшуку? Це внутрішній облік територіального центру: людину шукають, щоб скласти протокол. Не більше. Розшук не робить її злочинцем і не дає нікому права на самосуд.
Повістка, до речі, теж має бути вручена належно, з датою, адресою і підписом. Якщо папірець передали через сусіда або просто гукнули в дворі, це привід для скарги, а не для штрафу.
Що взагалі можуть військовослужбовці ТЦК
Повноваження працівників ТЦК не дорівнюють поліцейським. Вони перевіряють військово-облікові документи, складають протоколи про адміністративні правопорушення, викликають поліцію, коли ситуація виходить за межі спокійної розмови. Спірні моменти затримання вирішуються вже за участі правоохоронців.
Перевірити повноваження просто: попросіть посвідчення, зверніть увагу на форму й нашивки, запитайте, який підрозділ представляє людина. Відмова відповідати – вже привід для скарги.
Це важливо розуміти, бо саме тут народжується плутанина. Люди у формі можуть діяти неправильно, грубо, без пояснень. Але навіть погана поведінка окремого військовослужбовця не перетворює бійку на справедливість.
За що відповідатимуть ті, хто втрутився
Право фіксувати дії військовослужбовців на камеру, ставити запитання, викликати поліцію – є. Права бити, тягнути за ногу чи хапати за одяг – немає.
Кваліфікація залежить від наслідків. Якщо тілесних ушкоджень немає або вони легкі, розмова може піти про статтю 342 ККУ (опір представникові влади) або про статтю 185 КУпАП (злісна непокора). Якщо є удари, додаються статті 125, 122 чи 121 ККУ, залежно від тяжкості.
Окремо варто згадати статтю 114-1 ККУ. Вона про перешкоджання законній діяльності Збройних Сил та інших військових формувань в особливий період. Санкція – позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років. Чи застосують її саме тут, вирішить слідство: багато залежить від того, чи діяли військовослужбовці в межах повноважень.
Груповий характер події теж грає проти учасників. Коли кілька людей одночасно допомагають, слідство зазвичай бачить не порив, а узгоджені дії. Напад на військовослужбовців ТЦК під час виконання ними службових обов’язків – це завжди підвищена увага.
А якщо затримання було незаконним
Чесна відповідь така: тоді ситуація змінюється. Стаття 36 ККУ дозволяє захищати себе та іншу людину від протиправного посягання. Якщо затримання незаконне, у діях того, хто втрутився, може не бути складу злочину.
Але й тут є межі. Оборона має бути співмірною, а не перетворюватися на побиття. Суд щоразу дивиться, чи була реальна загроза, чи можна було діяти інакше, чи не перевищено межі. Тягнути людину за ногу й бити милицею – це вже не захист.
Чому навколо ТЦК так легко спалахує
Конфлікти біля територіальних центрів комплектування не новина. Причини різні: страх, недовіра, чутки, реальні випадки перегинів, які потім довго обговорюють у соцмережах. Коли на очах у перехожих ведуть людину, спрацьовує інстинкт: своїх ображають.
Різниця між емоцією і дією проста. Емоція – це коли ви підходите й питаєте, що відбувається, чи є документи, чи викликали поліцію. Дія, за яку потім соромно перед слідчим, – це коли ви хапаєте людину за рукав.
Кожен новий напад на військовослужбовців ТЦК додає напруги обом сторонам. І часто найбільше програє той, хто хотів допомогти: замість подяки отримує підозру.
Що робити, якщо ви поруч і не згодні
Порядок дій простий і не вимагає героїзму.
- Увімкніть відеозапис. Це найсильніший аргумент у будь-якій суперечці.
- Попросіть представитися й показати службове посвідчення.
- Запитайте підставу затримання та вимагайте складення протоколу.
- Зателефонуйте 102 і дочекайтеся поліції: патрульні мають право перевірити законність дій.
- Не торкайтеся нікого руками. Навіть просто відтягнути – це фізичний вплив.
- Після інциденту напишіть заяву до ДБР чи прокуратури або подайте скаргу до суду.
Останні пункти працюють довше, ніж кулаки, але результат інший. За скаргою можуть визнати дії незаконними, скасувати постанову, притягнути посадовця до відповідальності.
Що тепер буде з водієм
Втеча не скасовує протокол. Навпаки, додає новий епізод: ухилення від провадження, а тим більше боротьба з військовослужбовцями під час затримання – окремі порушення.
Те, що поруч були люди, які прикрили, не робить його невинним. Радше навпаки: слідство побачить, що спокійна перевірка документів переросла в групову бійку.
Куди рухається справа
Публічно відомо небагато: сам факт події, відео, коментар ТЦК. Чи відкрили кримінальне провадження, офіційно не повідомлялося.
Для слідства важливі три речі: відеозаписи з різних ракурсів, свідчення очевидців і висновки судово-медичної експертизи. Без них будь-яка версія тримається на словах.
Далі все залежить від двох речей: від кваліфікації та від позиції потерпілих. Якщо військовослужбовці подадуть заяви, справа піде швидше. Якщо суд визнає їхні дії законними, учасникам сутички загрожує цілком реальна відповідальність, а не штраф.
Ось чому цей епізод варто розбирати спокійно. Емоції в мережі минають за день, а стаття в реєстрі судових рішень залишається на роки.
