Неефективний спосіб захисту став вирішальним у справі № 911/549/21, яку Верховний Суд розглянув 08 жовтня 2024 року. Прокуратура намагалася скасувати аукціон і повернути громаді комплекс будівель під Києвом, проте позов розвалився ще на етапі формулювання вимог. Давайте розберімося, що пішло не так і який практичний урок тут захований.
Спершу кілька слів про суть спору. Київська обласна рада рішенням від 22.06.2020 № 852-35-VII затвердила перелік об’єктів спільної власності територіальних громад, які підлягають приватизації. До нього потрапила група інвентарних об’єктів на вулиці Мала Кільцева, 10/1А у селі Софіївська Борщагівка. Ідеться про адміністративний корпус, гаражі, митний склад, склад конфіскату, котельню та КПП. Організатором продажу виступила Комунальна установа Київської обласної ради «Фонд комунального майна».
19 листопада 2020 року в системі «Прозоро.Продажі» відбувся електронний аукціон. Переможцем стало Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Світанок», яке запропонувало 25 834 411,01 грн. Наступного дня уклали договір купівлі-продажу, а нотаріус зареєстрував за покупцем право власності на частку в розмірі 7379/10000.
На думку прокуратури, приватизацію провели незаконно. Заступник керівника Київської обласної прокуратури стверджував, що порушено Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна». Мовляв, не ухвалили окремого рішення про приватизацію, не провели як слід інвентаризацію, а стартову ціну сформували з помилками. Тому він подав позов в інтересах держави в особі Київської обласної ради.
У позові прокурор просив три речі. По-перше, визнати недійсними результати електронного аукціону. По-друге, визнати недійсним договір купівлі-продажу. По-третє, скасувати державну реєстрацію права власності за підприємством.
Господарський суд Київської області 18.07.2023 відмовив у позові повністю. Північний апеляційний господарський суд 11.06.2024 залишив це рішення без змін. Суди зазначили, що порушень, про які говорила прокуратура, не доведено. Однак головна проблема була навіть глибшою.
Суди детально пройшлися по кожному аргументу прокурора. Той, скажімо, наполягав, що в інформаційному повідомленні про приватизацію не зазначили відомості про договори оренди частини приміщень. Мовляв, це порушує принцип прозорості. Але суди відповіли, що Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» не забороняє продавати об’єкт, частину якого передано в оренду. Верховний Суд додав: коли відомості загальновідомі, позивач має пояснити, як саме їх відсутність у повідомленні порушила його права.
Щодо інвентаризації суди спиралися на журнал реєстрації наказів. Там зафіксовано накази про створення інвентаризаційної комісії та затвердження її матеріалів. Тож доводи прокурора про відсутність інвентаризації суд визнав спростованими більш вірогідними доказами.
Тут важливий момент. Коли договір уже виконаний, саме по собі визнання його недійсним нічого не змінює. Майно залишається у покупця. Щоб реально повернути актив громаді, потрібно вимагати його витребування з чужого володіння. Інакше судове рішення перетвориться на гарний папірець без практичного результату.
Верховний Суд прямо про це нагадав. Прокурор не заявив вимоги про витребування майна з володіння «Агрофірми Світанок», хоча міг зробити це на підставі статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України. Обрання неналежного або неефективного способу захисту, підкреслив суд, є самостійною підставою для відмови в позові. І ця підстава працює незалежно від інших обставин справи.
Саме тому решту аргументів прокурора суд фактично не став оцінювати по суті. Який сенс розбирати, чи провели інвентаризацію, якщо обраний спосіб захисту однаково не поверне будівлі громаді?
Окремо касаційний суд відхилив посилання на неврахування попередніх висновків Верховного Суду. Прокуратура наводила низку постанов, зокрема у справах № 916/1158/23 та № 910/3143/21. Проте обставини тих справ відрізнялися, тож провести пряму аналогію не вийшло. У справі № 910/3143/21 суд направив справу на новий розгляд через процесуальне порушення, а саме несвоєчасне подання доказів. Тут же сам прокурор не дотримався частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України і вчасно не повідомив суд про матеріали кримінального провадження.
Не зайвим буде згадати і про презумпцію правомірності набуття права власності. Стаття 328 Цивільного кодексу України каже: власність вважається набутою законно, поки інше не встановив суд. У матеріалах справи не знайшлося доказів, що покупець поводився недобросовісно. Він узяв участь в аукціоні, чесно заплатив кошти, і підстав сумніватися в законності процедури в нього не було.
Чесно кажучи, ця справа непогано ілюструє принцип «належного урядування». Держава не може безмежно втручатися в приватну власність. Якщо майно вибуло з державної чи комунальної власності незаконно, його повернення можливе. Але таке втручання має бути пропорційним і оформленим правильним позовом, а не визнанням недійсності заради самого визнання.
Прокурор також просив сформувати новий правовий висновок щодо абзацу 2 частини 4 статті 22 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» про формування стартової ціни об’єктів малої приватизації. Однак суд зауважив: раз позов відхиляють через невдалий спосіб захисту, потреби в новому висновку немає. Скаржник не довів неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
К слову, покупець повністю розрахувався за об’єкт. Він перерахував понад 23 млн грн і ще 2,5 млн грн гарантійного внеску. Тобто правочин виконано обома сторонами. Це ще раз пояснює, чому без вимоги про повернення майна позов був приречений від самого початку.
Касаційну скаргу залишили без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Судовий збір покладено на скаржника.
Для юристів, прокурорів і посадовців ця постанова є добрим нагадуванням. Перш ніж іти до суду, варто перевірити, чи обраний спосіб захисту справді відновить порушене право. Визнання договору недійсним без вимоги про витребування майна майже завжди означає програш. І саме це сталося у справі № 911/549/21.