Неоплачувана відпустка – це законне право працівника тимчасово бути відсутнім на роботі без збереження заробітної плати. Вона може надаватися:
- за домовленістю сторін,
- в обов’язковому порядку – у випадках, передбачених законом.
Основні норми надання неоплачуваної відпустки
Види та умови надання таких відпусток визначені ст. 25 і 26 Закону «Про відпустки». Там прописано, кому та за яких обставин може бути надано відпустку без збереження зарплати і якою є її тривалість. За загальною нормою, така відпустка може тривати 15 календарних днів.
Особливості неоплачуваних відпусток у період воєнного стану
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№2136) розширює можливості для оформлення неоплачуваних відпусток і передбачає два випадки:
За заявою працівника (ч. 3 ст. 12 Закону №2136):
- роботодавець може надати відпустку без збереження зарплати,
- тривалість такої відпустки не обмежується 15 календарними днями, як це встановлено ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.
Обов’язково надається (ч. 4 ст. 12 Закону №2136), якщо працівник:
- виїхав за межі України,
- має статус внутрішньо переміщеної особи.
У такому випадку відпустка може тривати до 90 календарних днів. Водночас цей період не зараховується до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку.
🔹 Важливий нюанс
Неоплачувану відпустку за ч. 3 ст. 12 Закону №2136 можуть оформлювати усі працівники, незалежно від місця знаходження підприємства (чи це зона бойових дій, чи відносно безпечна територія), бо воєнний стан діє на всій території країни.
Проте така відпустка надається лише за згодою сторін. Це означає, що роботодавець має право відмовити у її наданні.
