Незаконна мобілізація трапляється частіше, ніж можна було б подумати. Одеський окружний адміністративний суд 23 вересня 2026 року ухвалив рішення, яке багатьом відкриє очі на те, як працює – а точніше, як іноді не працює – система військового обліку. Суд визнав протиправним наказ про призов військовозобов’язаного, який мав непогашену судимість за злочин проти основ національної безпеки України.
Що сталося: історія одного призову
Уявіть собі: квітень 2026 року. Співробітники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) затримують громадянина та доставляють його до центру. Вже наступного дня – 6 квітня – начальник ТЦК видає наказ №601 про призов на військову службу під час мобілізації. Чоловіка направляють до військової частини, де командир того ж дня наказом №96 зараховує його до списків особового складу та призначає на посаду стрільця.
Здавалося б, звичайна процедура. Але є одна деталь, яка перетворює цю ситуацію на юридичний казус.
Раніше – 13 листопада 2025 року – Володарський районний суд Київської області у справі №364/876/25 визнав цього громадянина винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 194 та ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України. Йому призначили 5 років позбавлення волі, але звільнили від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки. Вирок набрав законної сили 15 грудня 2025 року.
Ключовий момент тут – стаття 114-1 КК України. Це «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань». Вона належить до розділу I Особливої частини Кримінального кодексу – тобто до злочинів проти основ національної безпеки України.
І саме ця обставина робить увесь призов незаконним.
Що каже закон: кому заборонено служити
Тут працює одразу кілька норм. І всі вони говорять про одне.
Частина 2 статті 4 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII) встановлює пряму заборону: Збройні Сили України не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за злочини проти основ національної безпеки України, якщо така судимість не погашена або не знята. Жодних винятків закон не передбачає.
Частина 4 статті 39 цього ж Закону уточнює: на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані засуджені особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням – але знову-таки, крім тих, хто засуджений за злочини проти основ національної безпеки.
І нарешті, пункт 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Порядок №560, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року) повторює те саме правило майже дослівно. Засуджені за злочини проти нацбезпеки – поза грою.
Чесно кажучи, тут немає простору для дискусій. Закон каже «ні» – і це «ні» абсолютне.
Повернімося до нашого випадку. На момент призову – 5 квітня 2026 року – судимість громадянина не була ні погашена, ні знята. Іспитовий строк тривав. Отже, він підпадав під пряму законодавчу заборону. Його незаконна мобілізація була очевидною з правової точки зору.
Чому ТЦК цього не побачив
Виникає логічне запитання: хіба ТЦК не перевіряє такі речі перед тим, як видавати наказ про призов?
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154), саме на ТЦК покладено функції з ведення військового обліку, здійснення мобілізаційних заходів та визначення осіб, які не підлягають мобілізації через прямі законодавчі заборони.
Більше того, ТЦК зобов’язаний забезпечувати ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів. І в матеріалах справи є доказ: ще 5 січня 2026 року до Реєстру були внесені відомості про судимість цього громадянина. Інформація була доступною. Вона буквально лежала на поверхні. Але ТЦК її не врахував.
Суд прямо зазначив у рішенні: здійснюючи призов, ТЦК не пересвідчився, чи підлягає особа призову та чи є законодавчі обмеження. А згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суб’єкта владних повноважень має бути обґрунтованим – прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення.
Цього зроблено не було. Як наслідок – незаконна мобілізація, яку довелося скасовувати через суд.
Що вирішив суд
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Завальнюка І.В. повністю задовольнив позов.
По-перше, скасовано наказ начальника ТЦК №601 від 6 квітня 2026 року в частині призову позивача. По-друге, скасовано наказ командира військової частини №96 – у частині зарахування до списків особового складу. По-третє, військову частину зобов’язано виключити громадянина зі списків.
Суд також зобов’язав ТЦК відновити статус позивача як військовозобов’язаного, взяти його на військовий облік і внести до Реєстру актуальні відомості про наявність незнятої та непогашеної судимості за злочин проти основ національної безпеки України – відповідно до вироку Володарського районного суду Київської області у справі №364/876/25. Іншими словами – повернути все до того стану, в якому воно мало б бути, якби закон дотримали із самого початку.
Логіка суду проста й послідовна. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення з військової служби як «незаконна мобілізація» – такого формулювання там справді немає. Але ж сам факт проходження служби особою, засудженою за перешкоджання діяльності Збройних Сил України, суперечить прямій забороні з ч. 2 ст. 4 та ч. 4 ст. 39 Закону №2232-XII.
Це правова колізія, з якої суд вийшов через призму верховенства права: якщо закон забороняє комплектувати військо такими особами, то жоден наказ не може легітимізувати їхнє перебування у складі Збройних Сил.
Практичний бік справи
Ця історія – гарна ілюстрація того, що навіть в умовах воєнного стану та загальної мобілізації дії ТЦК не є безконтрольними. Закон встановлює чіткі межі – і суд готовий ці межі захищати.
Крім того, справа оголює системну проблему: органи військового управління не завжди належно перевіряють дані про військовозобов’язаних перед ухваленням рішення про призов. Хоча функціонал Реєстру існує, і відомості туди вносяться.
К слову, суд розглядав цю справу без відзиву відповідача. ТЦК просто не надав жодних заперечень по суті позову, тому відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України справа вирішувалася за наявними матеріалами. Це багато про що говорить: аргументів на захист своєї позиції у ТЦК, вочевидь, не було.
Якщо ви або ваші знайомі опинилися в подібній ситуації – коли призов відбувся всупереч прямій законодавчій забороні – варто знати, що судова практика стоїть на боці закону. Головне – зібрати докази, які підтверджують наявність обставин, що унеможливлюють мобілізацію. У цьому випадку такими доказами стали вирок Володарського районного суду Київської області у справі №364/876/25 та дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.