Незаконна мобілізація може стати реальною підставою для звільнення з військової служби, навіть якщо в законі такої підстави дослівно немає. Саме так вирішив Закарпатський окружний адміністративний суд у рішенні № 260/4848/26 від 04 серпня 2026 року. Історія показова: чоловіка призвали попри законну відстрочку, а військова частина довго відмовлялася його відпускати.
Давайте розберемося, як розвивалися події і що саме змусило суд стати на бік військовослужбовця.
З чого все почалося
У липні 2026 року до суду звернувся ОСОБА_1. Він вимагав від військової частини двох речей: звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу. Підставою для такого прохання стало судове рішення, яким скасували наказ про його призов під час мобілізації.
Ключовий момент стався ще раніше. У жовтні 2025 року суд розглянув справу № 380/2204/25 і визнав протиправним наказ про призов цього чоловіка. З’ясувалося, що на момент мобілізації він мав законне право на відстрочку і не підлягав призову взагалі. Рішення набрало законної сили 12 грудня 2025 року.
Здавалося б, після цього справа мала б закритися сама собою. Але на практиці все виявилося складніше. Військова частина не поспішала виконувати судове рішення.
Чому військова частина відмовила
У червні 2026 року чоловік подав рапорт про звільнення. Він просив виконати рішення суду, видати наказ про звільнення та виключити його зі списків. Відповідь прийшла листом від 24 червня 2026 року і була негативною.
Аргумент відповідача виглядав формально. У статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» перелічені підстави для звільнення під час воєнного стану. І серед них немає такого пункту, як «скасування наказу про призов». Отже, на думку частини, звільняти людину немає підстав.
До речі, тут і криється головна юридична інтрига. Справді, у законі не написано дослівно «незаконна мобілізація» як підстава для звільнення. Але чи означає це, що людину можна утримувати на службі всупереч судовому рішенню?
Отруйне дерево і його плоди
Суд підійшов до питання інакше. Замість пошуку буквальної норми він подивився на весь ланцюг подій. Наказ про призов визнали протиправним. А далі від нього пішли похідні рішення: зарахування до списків частини, постановка на забезпечення, виконання службових обов’язків.
Тут суд згадав доктрину «плодів отруйного дерева». Вона родом із судової практики США, але давно застосовується і в практиці Європейського суду з прав людини. Суть проста: якщо дерево отруйне, то й плоди його отруйні. Неправомірна дія не може породжувати правомірний результат.
Іншими словами, якщо наказ про призов незаконний, то й наказ командира частини про зарахування до особового складу теж стає протиправним. Навіть якщо сам командир діяв сумлінно і не знав про порушення. Юридичні наслідки помилки все одно настають.
Суд підкреслив: визнання наказу про призов протиправним змінює правовий статус людини. Вона перестає бути військовослужбовцем і повертається до статусу військовозобов’язаного. А всі наступні накази, пов’язані зі службою, стають похідними від скасованого.
Чому формальний підхід не спрацював
Позиція військової частини виглядала так: у законі немає такої підстави, отже рапорт відхиляємо. Суд пояснив, чому це хибна логіка.
Стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» описує випадки, коли людину призвали законно. Тобто коли сама процедура призову сумнівів не викликає. А в нашій ситуації призов визнали протиправним ще до того, як постало питання про звільнення.
Суд зазначив, що відсутність такої підстави в законі означає лише одне: законодавець виходив з того, що незаконно мобілізована людина взагалі не мала б опинитися на службі. Це не прогалина, якою можна скористатися, щоб утримувати людину.
Крім того, суд послався на практику Верховного Суду. У постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 уже підтверджувалася можливість звільнення особи, коли накази про мобілізацію скасовані як протиправні. Протилежний підхід залишив би людей без жодного захисту.
Конституція і права людини
Окремо суд нагадав про статтю 19 Конституції України. Вона вимагає, щоб органи влади діяли лише на підставі закону, в межах повноважень і у спосіб, який передбачений законодавством. Видавати очевидно протиправний наказ і мобілізовувати людину, яка має відстрочку, закон не дозволяє.
Важливу роль зіграв і принцип належного урядування. Європейський суд з прав людини сформулював його ще у справі «Рисовський проти України». Суть така: державні органи не повинні отримувати вигоду від власних помилок. Ризик помилки має нести держава, а не людина, яку ця помилка зачепила.
Суд також послався на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кожен, чиї права порушили, має право на ефективний засіб захисту. А ефективний захист означає, що право відновлюють насправді, а не на папері. Інакше судовий захист перетворюється на ілюзію.
Що вирішив суд
Закарпатський окружний адміністративний суд задовольнив позов. Військову частину зобов’язали звільнити чоловіка з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Суд спирався на принцип верховенства права, який закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями. Саме вони визначають, у який спосіб держава має діяти.
Тут важливий момент. Суд не став шукати «зручну» норму, а подивився на наслідок. Утримувати людину на службі після скасування наказу про призов означало б закріпити помилку держави за рахунок самої людини. А це суперечить і здоровому глузду, і міжнародним стандартам захисту прав.
Для тих, хто опинився в подібній ситуації, рішення № 260/4848/26 стає важливим орієнтиром. Скасування наказу про призов може реально спрацювати як підстава для звільнення, навіть якщо в законі такої підстави не перелічено дослівно. Головне – правильно вибудувати позовні вимоги та довести, що служба стала наслідком саме протиправного рішення. А ще – не зупинятися після першого судового рішення, якщо військова частина не поспішає його виконувати.