Незаконна мобілізація людини, яка має офіційне бронювання – ситуація, що трапилася з працівником шахти «Степова» і завершилася гучним судовим рішенням. Дніпропетровський окружний адміністративний суд 3 червня 2026 року у справі №160/6596/26 повністю задовольнив позов і визнав дії територіального центру комплектування протиправними.
Як усе сталося
29 січня 2026 року чоловік прийшов до ТЦК у місті Шептицький (колишній Червоноград). Мета візиту була суто технічна – стати на облік як внутрішньо переміщена особа та оновити дані в реєстрі «Оберіг». При собі він мав електронний військово-обліковий документ із застосунку Резерв+, у якому чітко зазначалося: бронювання діє до 17 листопада 2026 року.
Але додому того дня чоловік не повернувся. Увечері він зателефонував дружині й повідомив, що його мобілізували і він уже перебуває у військовій частині. Жодної добровільної заяви про мобілізацію він не писав. Так з’явилися два накази, які згодом стали предметом судового розгляду: наказ начальника ТЦК №483 від 29 січня 2026 року про призов та наказ командира військової частини №30 про зарахування до списків особового складу.
Бронювання – не декорація
Коли говорять про бронювання військовозобов’язаних, часто виникає спокуса сприймати це як якусь умовність. Насправді ж ідеться про чіткий правовий механізм. Працівники критично важливих підприємств – шахтарі, енергетики, оборонники – отримують відстрочку за рішенням Мінекономіки. Усе фіксується в реєстрі «Оберіг» і відображається в Резерв+.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заброньовані особи не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Це імперативна норма – безумовна, без винятків. Інакше кажучи, якщо ви заброньовані, ТЦК не може вас мобілізувати. Крапка.
Більше того, пункт 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки прямо зобов’язує ТЦК оформлювати відстрочки та вести їх спеціальний облік. Тобто центр комплектування не просто «мав би знати» про бронювання – він зобов’язаний був перевірити цю інформацію перед тим, як видавати наказ про призов.
Аргументи військової частини і чому суд їх відхилив
Відповідачі намагалися захищатися. Військова частина у відзиві послалася на постанову Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23. Логіка була такою: процедура призову є незворотною, а скасування наказу ТЦК не відновлює попереднього становища особи і не змінює її статус із військовослужбовця на військовозобов’язаного.
Суд із цим категорично не погодився. І ось чому.
Оскаржувані накази не вичерпали свою дію – адже наслідки незаконної мобілізації тривають щодня. Людина продовжує перебувати у стані порушення своїх прав. І єдиний спосіб припинити це порушення – скасувати протиправні рішення. Крім того, суд встановив, що ТЦК просто не виконав свого обов’язку з перевірки підстав для відстрочки. Дані про бронювання були доступні, але їх проігнорували.
Що робити, коли закон не передбачає процедури
Тут ми підходимо до найскладнішого моменту цієї справи. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення, як незаконна мобілізація. Стаття 26 цього закону перелічує підстави вичерпно – і серед них немає жодної про «помилку ТЦК» чи «призов усупереч бронюванню».
Суд прямо визнав: у національному законодавстві існує прогалина. Немає чіткого механізму поновлення прав людини, яку мобілізували всупереч закону. Виникає ситуація правової невизначеності, що може затягнутися на роки.
І тут у гру вступає принцип належного урядування, сформульований у практиці Європейського суду з прав людини. Його суть проста: ризик будь-якої помилки державного органу покладається на державу, а не на особу. Помилки не виправляються за рахунок постраждалих.
Цей підхід простежується у справах «Москаль проти Польщі», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Рисовський проти України» та низці інших. Державні органи не повинні отримувати вигоду від власних протиправних дій. Якщо ТЦК незаконно мобілізував людину – держава не може сховатися за відсутність формальної процедури звільнення.
Суд також послався на статтю 6 Кодексу адміністративного судочинства України, яка закріплює принцип верховенства права. Людина, її права та свободи є найвищими цінностями – саме це визначило зміст рішення. Допущені законодавцем прогалини не виправдовують неправомірне втручання у права особи.
Наслідки та кримінальний вимір
Рішення суду не обмежилося скасуванням двох наказів. Суд зобов’язав військову частину виключити позивача зі списків особового складу. Це створює реальний, працюючий механізм захисту для тих, кого мобілізували всупереч наявній відстрочці.
Крім того, у матеріалах справи згадується кримінальне провадження №62026140110001603, розпочате за частиною 1 статті 146 Кримінального кодексу України – незаконне позбавлення волі. Тобто йдеться не лише про адміністративний спір, а й про потенційну кримінальну відповідальність посадових осіб ТЦК.
К слову, Міністерство оборони України намагалося вийти зі справи, подавши клопотання про виключення зі складу учасників. Аргументувало це тим, що звільнення військовослужбовців належить до компетенції командирів частин, а не міністерства. Суд клопотання відхилив. Схожу позицію зайняв і Генеральний штаб Збройних Сил України, наголошуючи, що рішення не вплине на його права чи обов’язки.
На практиці ця справа означає ось що: якщо вас мобілізували попри законну відстрочку – суд може не лише визнати наказ ТЦК протиправним, а й зобов’язати частину виключити вас зі списків. Відсутність спеціальної процедури в законі більше не є приводом залишати людину беззахисною перед свавіллям посадовців.