Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Нікчемний правочин у кредитному договорі: коли суд відмовляє у перерахунку

Nikchemnyy pravochyn u kredytnomu dohovori

Чи можна домогтися перерахунку кредитної заборгованості через нікчемний правочин, якщо банк уже відсудив у вас ці гроші в іншій справі? Саме це питання стало каменем спотикання у справі № 127/33540/24, яку Верховний Суд розглянув 8 червня 2026 року. І відповідь, як з’ясувалося, не на користь позичальника.

Давайте розберемо цю історію без юридичного туману – щоб ви розуміли, де проходить межа між «я маю право» і «момент уже втрачено».

Що сталося між позичальницею та банком

У серпні 2019 року жінка взяла в АТ «Ідея Банк» кредит на поточні потреби – 119 999 грн під 21,99% річних строком на 36 місяців. Договір містив пункт 1.5, за яким банк надавав послуги зі щомісячного обслуговування кредитної заборгованості. За ці послуги, звісно, треба було платити.

Розмір щомісячної комісії визначався у паспорті споживчого кредиту. І ось тут починається найцікавіше: за весь час дії договору позичальниця сплатила 92 537,59 грн самої лише плати за обслуговування кредиту. Це майже стільки ж, скільки вона взагалі отримала від банку.

Коли у 2024 році банк подав позов про стягнення заборгованості (справа № 127/19641/24), суд ухвалив рішення на користь установи. З жінки стягнули 58 733,29 грн. Рішення набрало законної сили, позичальниця його не оскаржила належним чином – касаційну скаргу їй повернули через технічну помилку з оформленням ордера адвоката. Повторно скаргу вже не подавали.

У чому була суть нового позову

Паралельно позичальниця вирішила піти іншим шляхом. Вона подала окремий позов – уже не захищатися від стягнення, а вимагати перерахунку заборгованості через нікчемність окремих положень кредитного договору.

Логіка була такою: пункт 1.5 договору та пункт 5 паспорта споживчого кредиту встановлюють плату за послуги, які банк зобов’язаний надавати безоплатно згідно із законом. А якщо так – ці положення є нікчемними. Тобто недійсними автоматично, без окремого рішення суду. Посилалася позивачка на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та на статті 215, 216 Цивільного кодексу України.

Коротше кажучи: якщо умови договору нікчемні, то й платити за ними не треба. А те, що вже сплачено – має бути враховано під час перерахунку.

Чому суди сказали «ні»

І Вінницький міський суд, і апеляційна інстанція в задоволенні позову відмовили. Верховний Суд із ними погодився. Причина – преюдиція.

Преюдиція – це коли обставини, встановлені в одному судовому рішенні, не треба доводити заново в іншій справі між тими самими сторонами. Це правило закріплене у частинах четвертій та п’ятій статті 82 Цивільного процесуального кодексу України. І в справі № 127/19641/24 суд уже встановив розмір заборгованості, перевірив розрахунки банку та стягнув конкретну суму.

Ключовий момент: під час розгляду тієї першої справи позичальниця не подала відзиву на позов, не заперечувала проти розрахунків і не скористалася правом на зустрічний позов. Хоча була належно повідомлена про процес. Фактично, вона дозволила суду встановити остаточний розмір боргу без жодних заперечень зі свого боку.

І ось тепер, коли рішення набрало законної сили, оскаржити ті самі обставини через новий позов уже неможливо. Обставини щодо розміру заборгованості, які стали преюдиційними, не можна переглядати під виглядом «застосування наслідків нікчемного правочину».

Чому посилання на практику Великої Палати не спрацювали

Адвокат позичальниці наводив у касаційній скарзі одразу кілька резонансних постанов: Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 755/15720/19, а також постанову від 20 червня 2024 року у справі № 757/50206/20-ц.

Але суд звернув увагу на принципову відмінність: у жодній із цих справ заборгованість не була попередньо стягнута в судовому порядку. Саме тому там можна було говорити про нікчемність як про підставу для перерахунку. Тут же ситуація інша – є чинне судове рішення, яке ніхто не скасував і яке встановило конкретну суму боргу.

Верховний Суд також нагадав просту істину: правові висновки не є універсальними. Вони прив’язані до конкретних фактичних обставин справи. Не можна механічно перенести позицію з однієї ситуації на іншу, якщо обставини суттєво різняться.

Що було з відводом судді

Окремо позичальниця скаржилася, що в апеляції справу розглядав суддя Сопрун В. В., який раніше брав участь у розгляді тієї самої першої справи № 127/19641/24. Представник заявляв йому відвід – мовляв, суддя вже висловив свою позицію щодо спірного кредитного договору.

Відвід розглянули за процедурою, визначеною статтями 36, 39 і 40 Цивільного процесуального кодексу України. Спершу колегія визнала його необґрунтованим, а потім інший суддя остаточно відмовив у задоволенні. Чому? Бо незгода сторони з процесуальними рішеннями судді в інших справах прямо заборонена як підстава для відводу – це прямо записано в частині четвертій статті 36 ЦПК України. Жодних інших обставин, які б свідчили про упередженість, представник не навів.

Верховний Суд визнав процедуру розгляду відводу такою, що повністю відповідає закону.

Практичний урок для позичальників

Ця історія – не про те, що банківські комісії завжди законні. І не про те, що нікчемний правочин не можна використовувати для захисту. Тут важливе інше: момент для заперечень має значення. Якщо банк подає позов про стягнення боргу – саме час перевірити всі нарахування, подати контррозрахунок і заявити про нікчемність сумнівних умов договору. Не через пів року після того, як рішення набрало законної сили.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Ситнік О. М., Ігнатенка В. М. та Фаловської І. М. залишила касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.

Консультація адвоката – записатися

Exit mobile version