Ви коли-небудь рахували, скільки часу триває ваша робоча зміна? А тепер уявіть, що ви на ній вже четвертий рік, без вихідних і чіткої дати повернення додому. І тут поруч з’являється новий колега, якому одразу кажуть: відпрацюєш 14 місяців і вільний. Саме таку ситуацію сьогодні описують аналітики та ветерани, коли мова заходить про нові контракти в ЗСУ.
Держава нарешті запропонувала військовим конкретні часові рамки. Це, безперечно, крок уперед. Але чи справедливий він до тих, хто тримає фронт з лютого 2022-го? Давайте розбиратися без зайвих емоцій, спираючись на факти та коментарі людей, які знають службу зсередини.
Що насправді змінили нові правила
Раніше військовослужбовець, який потрапив до армії за мобілізацією, фактично не знав, коли закінчиться його служба. Юридично вона тривала «до оголошення демобілізації». Це створювало відчуття безвиході та страшної невизначеності.
Тепер усе інакше. Людина підписує документ, де чітко прописано: твій строк – від 10 до 14 місяців на піхотних посадах або до двох років на інших спеціальностях. Це як квиток із відкритою датою, який нарешті отримав конкретний час відправлення. Бійці бачать фінішну пряму, і це кардинально змінює психологічне навантаження.
Саме тому, попри шквал критики, контракти підписують активно. Про це в інтерв’ю «24 Каналу» розповів ветеран війни, лицар ордена Богдана Хмельницького Микола Мельник. Люди хапаються за визначеність, як за рятівне коло, бо вона дає змогу планувати життя.
Нерівність, яку неможливо ігнорувати
І ось тут виникає головний камінь спотикання. Уявіть двох людей. Перший – доброволець чи мобілізований, який із березня 2022 року не вилазив з окопів, пройшов поранення, госпіталі, втратив друзів. Другий – чоловік, якого мобілізували два місяці тому, у 2026-му. Він ці чотири роки жив відносно нормальним життям: працював, бачив сім’ю щодня, відпочивав.
І ось вони обоє стають перед фактом: умови демобілізації для них тепер однакові. Приблизно через 14 місяців обидва зможуть повернутися додому. Але ж перший на той час сумарно відслужить не менше п’яти років. Другий – рік і два місяці.
«Виходить, що людина, яка з 2022 року лікувалася у госпіталях, і та, яку мобілізували у 2026-му, матимуть однакові умови контракту», – зазначив Мельник. Це не просто юридична колізія. Це моральна травма для тих, хто вивіз на собі найважчий період війни.
Майбутній конфлікт, який уже зароджується
Коли ці люди повернуться до цивільного життя, вони опиняться в одному соціальному просторі. Один почуватиметься так, ніби віддав борг сповна, а інший – наче отримав незаслужену перепустку на вихід. Це неминуче призведе до напруження у ветеранському середовищі.
Крім того, досі не існує жодного нормативного документа, який би підтверджував обіцянки про першочергову демобілізацію ветеранів, що воюють безперервно з 2014 чи 2022 років. На практиці сьогодні працює зовсім інший принцип: «Хто швидше підпише папери, той швидше звільниться». І це не про справедливість, це про бюрократичну лотерею.
Військові юристи тут лише розводять руками. Норми права не забороняють таке регулювання, але й не враховують бойового досвіду як критерію для скорочення строку. А це вже пряма дорога до демотивації найдосвідченіших бійців.
Під загрозою не тільки справедливість, а й боєздатність
Давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Уявіть штурмовий підрозділ, де за 10 місяців звільняється кістяк колективу. Це люди, які знають місцевість, розуміють тактику ворога, вміють навчати новачків прямо на позиціях. Якщо навчальні центри не встигнуть підготувати рівноцінну заміну, на фронті виникнуть провали в управлінні та координації.
І тут питання не тільки в кількості новобранців. Якість підготовки відіграє ключову роль. Бойовий досвід не передається за два місяці на полігоні. Він накопичується роками, часто оплачений кров’ю.
Чому це все одно крок уперед
Микола Мельник, попри всю критику, називає ухвалене рішення прогресом. «Сьогодні маємо кращу ситуацію, аніж була два місяці тому, тому що держава нарешті відреагувала», – сказав він. І з цим важко сперечатися.
Раніше не було взагалі ніякої системи. Людина йшла в армію і не знала, чи побачить дім через рік, два чи п’ять. Тепер з’явився механізм, який хоч і несправедливий у деталях, але дає головне – горизонт планування. Це допомагає бійцям триматися психологічно.
До того ж, контракти в ЗСУ нарешті запустили дискусію про те, як має виглядати справедлива ротація. Суспільство почало обговорювати те, про що раніше боялося говорити вголос. А значить, є шанс, що модель допрацюють.
Залишається питання: чи готові законодавці почути голос тих, хто воює з перших днів? Чи зможуть вони вписати в нові контракти в ЗСУ механізми, які враховуватимуть не лише календарний строк, а й реальний бойовий досвід? Від відповіді на це питання залежить не тільки настрій у підрозділах, а й те, як суспільство зустріне своїх героїв після перемоги.