Перші заяви виконувача обов’язків генерального прокурора Антона Ковальського прозвучали майже одразу після призначення, і вибрати тон для старту було непросто. Офіс генпрокурора штормить через гучне розслідування, тож в.о. генпрокурора не став брати паузу – натомість окреслив кілька гарячих точок, до яких має намір узятися впритул. Замість загальних обіцянок Ковальський заговорив про конкретні зустрічі, кадрові рішення та співпрацю з детективами, яка, за його словами, буде «професійною і в рамках закону».
Першим кроком новий очільник назвав низку зустрічей – із керівниками підрозділів самого Офісу та з прокурорами на місцях. Зазвичай такі заходи сприймають як ритуальний обмін люб’язностями, але тут ідеться про інший рівень. Ковальський прямо каже: потрібно «предметно розглянути проблемні напрями, резонансні провадження, кадрові питання й рішення, які не терплять зволікань». Інакше кажучи, ніхто не збирається чекати, поки ситуація «розсмокчеться» сама собою. Це радше схоже на ревізію в авральному режимі, де важливо швидко відділити системні проблеми від приватних історій.
А таких історій останнім часом вистачає. Центральною темою, яка явно висіла в повітрі під час призначення, стала операція «Карфаген». Якщо коротко: правоохоронці викрили мережу шахрайських кол-центрів, які роками ошукували громадян, і слідство вказує на можливу причетність до цієї діяльності службовців Офісу генпрокурора. Сама назва операції викликає асоціації з покаранням, що закономірно – адже йдеться про те, що люди, покликані стояти на сторожі закону, начебто допомагали тим, хто цей закон цинічно порушував. Уявіть собі: ви отримуєте дзвінок із банку, де вас переконують переказати гроші на «безпечний рахунок», а згодом з’ясовується, що за лаштунками цього театру тінь підтримували ті, хто мав би ці схеми ламати. Саме тому кадрова чистка в межах «Карфагену» не просто на часі – вона критично потрібна для відновлення бодай мінімальної довіри до системи.
Ковальський наголосив, що службові та кадрові процедури стосовно працівників прокуратури, які фігурують у цьому розслідуванні, будуть завершені. Формулювання сухе, але посил ясний: ані найменшого спуску на гальмах не буде. Коли мова заходить про посадовців, що могли прикривати шахраїв, простір для маневру зникає – адже тут зав’язані не просто репутаційні ризики, а кримінально-правові наслідки для абсолютно конкретних осіб. І тут же в.о. генпрокурора додає важливий нюанс: «Ми не будемо нікого звинувачувати до встановлення вини у передбаченому законом порядку». Тобто жодного самосуду чи передчасної стигматизації, навіть коли градус суспільного обурення зашкалює.
Ця позиція отримала продовження в іншому принциповому моменті – у відносинах із Національним антикорупційним бюро та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. В.о. генпрокурора прямо визнає: після такого скандалу легко скотитися або в глуху оборону, або в паралельну війну з НАБУ/САП. Проте Ковальський обіцяє взаємодію «професійно і в рамках закону», наголошуючи, що кожен орган має виконувати свою роботу в чітко окреслених повноваженнях. Це нагадує правила у командних видах спорту: якщо захисник біжить забивати голи, а воротар починає роздавати паси в центрі поля – навіть найсильніша команда програє. У правоохоронному полі все ще жорсткіше: будь-яке перетягування ковдри тут загрожує не просто поразкою у грі, а руйнуванням справ, на які суспільство дивиться з надією.
Ковальський сформулював просте правило, яке, здається, стане лакмусовим папірцем його каденції: «Посада прокурора не може бути приводом для того, щоб когось захищати або створювати для нього особливі умови». Це не просто красива фраза для преси. По суті, він визнає те, що роками дратувало і юристів, і звичайних людей: корпоративна солідарність часто перетворювалася на кругову поруку, а погони чи прокурорський мундир сприймалися деким як броня від відповідальності. Тепер же в.о. генпрокурора сигналізує, що така броня більше не працюватиме – принаймні, у межах його повноважень.
Коли читаєш ці заяви, складається враження, що Антон Ковальський одразу вирішив іти шляхом граничної прозорості, усвідомлюючи, що простір для маневру в нього надзвичайно вузький. Відкладати резонансні провадження в довгу шухляду – означало б власноруч підписати вирок довірі до інституції. Водночас гарячково «рубати голови» під тиском медійного шуму – значить створити нові юридичні проблеми, якими потім користуватимуться адвокати. Баланс між швидкістю і законністю тут не просто бажаний – він єдино можливий.
До речі, варто звернути увагу на контекст: сам вираз «операція Карфаген» у медіа з’явився відносно недавно, але його масштаб уже змушує правоохоронців перевіряти не окремі епізоди, а цілу систему комунікацій між шахрайськими мережами та тими, хто мав їх викривати. Для звичайної людини це означає ось що: якщо раніше ви могли сумніватися, чи варто вірити обіцянкам «поліція кличе», коли вам телефонують із кол-центру, то тепер на ці сумніви накладається ще й недовіра до наглядового органу. Повернути хоча б частину цієї довіри можна лише реальними справами, а не пресрелізами – і новий в.о. генпрокурора, схоже, це чудово розуміє.
Тому його перші кроки – це не просто наради. Це спроба швидко окреслити коло осіб, які готові працювати без огляду на старі «поняття», і тих, кому доведеться піти, якщо факти вкажуть на зловживання. В ідеалі така модель могла б стати стандартом не лише для прокуратури, а й для інших відомств, де роками вибудовувалися неформальні ієрархії. Подивимося, чи вистачить у Ковальського часу та політичної підтримки, щоб пройти цей шлях до кінця, адже процедури «в рамках закону» – це не про швидкі перемоги, а про методичне очищення, результати якого стануть помітними трохи згодом.