Коли ви просите суд видати обмежувальний припис, ви розраховуєте на швидкий захист від кривдника. Але реальність така: самих лише скріншотів із погрозами може виявитися недостатньо. Саме це сталося у справі № 757/27567/21-ц, яку Верховний Суд розглянув 13 квітня 2022 року, і його висновки варто знати кожному, хто планує звертатися за таким захистом.
У чому суть історії? Жінка звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо колишнього чоловіка. Шлюб розірвали ще у 2013 році, але, за її словами, колишній продовжував психологічно тероризувати і її, і їхню неповнолітню доньку. Погрози, образи, нецензурна лайка, залякування – усе це, як стверджувала заявниця, відбувалося мало не щодня, починаючи з травня 2019 року.
Жінка просила заборонити колишньому чоловікові наближатися до неї та доньки ближче ніж на 100 метрів, переслідувати їх, телефонувати, листуватися – загалом, повний набір обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». І Печерський районний суд Києва її вимоги задовольнив. Обмежувальний припис видали на шість місяців.
Але далі все пішло не за планом.
Апеляція каже «ні»: що не так із доказами
Колишній чоловік оскаржив рішення, і Київський апеляційний суд став на його бік. Чому? Бо судді ретельно проаналізували те, що надала заявниця, і дійшли невтішного для неї висновку: доказів недостатньо.
Давайте розберемо, що саме було в матеріалах справи. По-перше, скріншоти переписки з мобільного додатку Viber. У повідомленнях фігурували фрази на кшталт «Тобі та твоїй доньці це просто так не минеться», «Кровавими сльозами заплачете» – звучить моторошно, погодьтеся. Але апеляційний суд звернув увагу на важливу деталь: зі скріншотів неможливо достеменно встановити, що ця переписка велася саме між заявницею та її колишнім чоловіком. Немає підтвердження, що номери телефонів належали саме цим особам. І це – критичний момент.
По-друге, психологічні обстеження. Психолог підтвердив, що жінка перебуває у вкрай тривожному стані, а донька відчуває нервове напруження при будь-яких згадках про батька. Проте суд визнав, що ці висновки свідчать радше про тривалий конфлікт між колишнім подружжям, а не про доведений факт домашнього насильства з боку конкретної особи. Це тонка, але принципова різниця.
По-третє, заява до поліції про кримінальні правопорушення. Сам факт звернення до правоохоронців і навіть внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань – це ще не доказ вини. Тривалий конфлікт, хай який болісний, не дорівнює доведеному домашньому насильству у юридичному сенсі.
Верховний Суд: головне правило, про яке часто забувають
Справа дійшла до Верховного Суду, і касаційна скарга представниці заявниці теж не допомогла. Судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду залишили постанову апеляції без змін.
Ключовий висновок, який варто запам’ятати: обмежувальний припис – це не просто спосіб покарати кривдника. Це спеціальний захід, який застосовується на підставі оцінки ризиків. Що таке оцінка ризиків? Це не абстрактне «мені страшно». Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає її як оцінювання вірогідності продовження або повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких чи особливо тяжких наслідків, аж до смерті постраждалої особи.
І от тут важливий момент. Суд має не просто повірити заявнику на слово. Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України покладає обов’язок доказування на того, хто звертається. Тобто саме ви маєте довести, що насильство було, і що ризики його продовження реальні.
Апеляційний суд у цій справі якраз і встановив: надані докази не є належними та допустимими. Скріншоти – невідомо від кого. Висновки психолога – лише про конфлікт. Звернення до поліції – не вирок. У сукупності цього виявилося замало.
Чому скріншоти можуть не спрацювати
Колеги-юристи часто кажуть: електронні докази – це чудово, але з ними треба вміти працювати. Глава 5 ЦПК України справді визнає електронні докази як один із засобів доказування. Верховний Суд навіть нагадав про це, посилаючись на власні попередні постанови (зокрема, у справі № 159/4550/19 від 12 березня 2020 року).
Але є нюанс. Скріншот має бути оформлений так, щоб суд міг однозначно ідентифікувати: хто кому писав, з якого номера, коли саме. Просто картинка з телефону, де видно образливі слова, але не видно відправника – це слабкий доказ. Суд оцінює належність і допустимість кожного доказу окремо, а потім – у сукупності. І якщо окремі докази «кульгають», загальна картина розсипається.
До речі, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» – це основний нормативний акт, який регулює такі справи. Саме він визначає, що психологічне насильство – це не лише погрози, а й словесні образи, приниження, переслідування, залякування. Тобто законодавець дав досить широке визначення. Але широта визначення не звільняє від обов’язку доводити кожен епізод.
Кілька практичних порад
Якщо ви опинилися в подібній ситуації, не покладайтеся лише на скріншоти. Фіксуйте все: зберігайте оригінали повідомлень, робіть роздруківки з деталізацією номерів, звертайтеся до поліції та вимагайте належного оформлення заяв. Висновок психолога теж не завадить, але він має бути не просто констатацією вашого тривожного стану, а професійною оцінкою причинно-наслідкового зв’язку між діями конкретної особи та шкодою для вашого психічного здоров’я.
І ще одне. Не сприймайте відмову у видачі обмежувального припису як кінець боротьби. Суд у цій справі не сказав, що насильства не було. Він сказав, що воно не доведене належними та допустимими доказами. А це означає, що за умови правильного збору доказової бази рішення може бути зовсім іншим.