Обмежувальний припис – це швидкий захід захисту від домашнього насильства, який суд може видати буквально за лічені дні. Простіше кажучи, це рішення, яке тимчасово забороняє кривднику наближатися до постраждалої людини, дзвонити їй чи перебувати в спільному помешканні. Його правила визначає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Але навіть у такій, здавалося б, простій процедурі є підводні камені. Історія зі справи № 522/16044/20 чудово це показує: чоловіка зобов’язали триматися подалі від дружини, а потім Верховний Суд повернув справу на новий розгляд. Давайте розберімося, що саме пішло не так.
У вересні 2020 року жінка звернулася до Приморського районного суду міста Одеси із заявою про видачу обмежувального припису. Приводом стали, за її словами, постійне психологічне, а згодом економічне та фізичне насильство з боку чоловіка. І все це нібито відбувалося на очах спільних малолітніх дітей.
Жінка розповідала, що чоловік приходить до її помешкання, доводить до нервових зривів, забирає особисті речі та документи. Застосовує силу при дітях, принижує, а потім викликає поліцію та швидку, намагаючись госпіталізувати її до психіатричної лікарні. Крім того, за її словами, він перешкоджав догляду за дитиною з інвалідністю.
Тому жінка просила суд заборонити чоловікові перебувати в її помешканні та контактувати з нею будь-яким способом протягом шести місяців.
Що вирішили перші дві інстанції
Районний суд заяву задовольнив повністю. Судді вистачило письмових доказів, щоб побачити: поведінка чоловіка негативно впливає і на дружину, і на дітей. Чоловік, як заінтересована особа, не надав доказів, які б спростовували ці факти. Тож суд дійшов висновку, що ризик продовження насильства реальний.
Одеський апеляційний суд рішення підтримав. Більше того, апеляція приєднала до справи нові докази, яких не було в першій інстанції. І тут криється головна проблема.
Які докази з’явилися вже після рішення
Апеляційний суд долучив витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 жовтня 2020 року. У ньому йшлося про те, що жінка 15 жовтня звернулася із заявою про порушення чоловіком правил обмежувального припису. Дії кваліфікували за статтею 390-1 Кримінального кодексу України.
Також суд приєднав висновок психолога від 17 листопада 2020 року. Фахівець описав, що психоемоційний стан заявниці та її дванадцятирічної доньки систематично страждає через домашнє насильство з боку чоловіка. Виявили психологічні порушення та психосоматичні зміни. Експерт навіть описав так зване психосоматичне «порочне коло», коли душевні страждання викликають тілесні розлади, а ті, своєю чергою, посилюють страждання.
Щоправда, тут важливий момент: обидва документи датовані вже після 30 вересня 2020 року, коли районний суд ухвалив своє рішення.
У чому помилка апеляції
Ключове правило міститься в Цивільному процесуальному кодексі України. За частиною третьою статті 367 цього кодексу апеляційний суд переглядає справу за наявними та додатково поданими доказами. Але нові докази приймаються лише у виняткових випадках, коли сторона доведе, що не могла подати їх раніше з об’єктивних причин.
Верховний Суд нагадав простішу, але дуже важливу думку. Апеляційний суд перевіряє законність рішення першої інстанції в межах тих обставин і подій, які мали місце під час розгляду справи в першій інстанції. Інакше кажучи, не можна оцінювати рішення суду першої інстанції через призму подій, яких на той момент ще просто не існувало.
Навіщо апеляції були ці докази? Логіка зрозуміла: підтвердити, що насильство триває. Але процесуальний закон цього не дозволяє. Окрім того, суд послався на власну постанову від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18. Там чітко сказано: якщо доказ не існував на момент ухвалення рішення першою інстанцією, апеляція взагалі не може його прийняти. Незалежно від причин неподання. Допустити протилежне – означало б порушити принцип правової визначеності.
Тож, коли Одеський апеляційний суд приєднав витяг з реєстру та висновок психолога, які з’явилися після рішення районного суду, він зробив передчасний висновок. Саме тому постанову апеляції скасували.
Чому не спрацювали інші аргументи чоловіка
Чоловік у касаційній скарзі стверджував, що його не повідомили про розгляд справи в першій інстанції. Колегія суддів цей довід відхилила. За пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України це справді обов’язкова підстава для скасування рішення. Але лише якщо сторона обґрунтовує цим свою апеляційну скаргу. А в апеляційній скарзі чоловік про таке не згадував.
Він також нарікав, що обмежувальним приписом порушуються його права як батька на спілкування з дітьми. Ще один аргумент зводився до того, що між батьками триває спір про місце проживання дітей, а такий конфлікт не можна розцінювати як домашнє насильство. Однак Верховний Суд не став аналізувати ці доводи, бо знайшов достатню процесуальну підставу для скасування.
К слову, сам факт, що особу не притягали до відповідальності за домашнє насильство, ще не означає, що обмежувальний припис видавати не можна. Це підтвердив Верховний Суд у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19. Для тимчасових обмежень достатньо інших об’єктивних даних про ризики. Такий підхід прямо випливає із Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з цим законом оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків, а також смерті постраждалої особи.
До речі, була ще одна складність. За адресою, звідки чоловіка зобов’язали триматися подалі, проживали спільні діти. А саму квартиру він вважав своєю власністю. Тобто припис фактично обмежував його можливість бачитися з дітьми та користуватися житлом. Але оскільки касація вже знайшла процесуальну помилку, до розбору цієї суті колегія не доходила.
Чим усе закінчилося
10 березня 2021 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу. Постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року скасували, а справу № 522/16044/20 передали на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Тобто питання, чи залишиться захист чинним, на той момент знову стало відкритим. Апеляційному суду доведеться ще раз перевірити, чи були підстави для припису станом на кінець вересня 2020 року. І зробити це, не озираючись на події жовтня та листопада.
Ця історія добре показує, наскільки формальні процедурні правила впливають на долю реального захисту від домашнього насильства. Навіть коли суд хоче допомогти постраждалій стороні, він зобов’язаний діяти в межах Цивільного процесуального кодексу України. Інакше рішення, яким би справедливим воно не здавалося, не встоїть у касації.
