Уранці 13 жовтня російські військові вивели групу цивільних з Куп’янська до труби газопроводу й обстріляли їх з мінометів та артилерії. Те, що сталося, – воєнні злочини, і не один. Розберімо по порядку: що відомо, які норми тут працюють і як такі епізоди взагалі доходять до суду.
Що відомо про подію
Про обстріл повідомив 2-й корпус НГУ «Хартія». Він же оприлюднив відео з розвідувальних дронів. За даними корпусу, серед цивільних були дві жінки, дитина та кілька чоловіків. На кадрах видно, що є загиблі або поранені. По дорозі в людей кілька разів влучили міни й артилерійські снаряди.
Українські військові вогонь не відкривали. За характером розривів у корпусі встановили: стріляли зі східного берега річки Оскол, тобто з позицій окупантів. Військові називають це свідомою провокацією. І попереджають: найближчим часом російські медіа можуть показати кадри з місця обстрілу й звинуватити в ньому Україну.
Схожий сценарій, за даними «Хартії», росіяни вже відпрацювали на початку жовтня. Обстріляли цивільних, зняли наслідки й рознесли їх по пабліках як «удар українців по біженцях». Обидва епізоди задокументовані, матеріали передадуть на розслідування.
Чому це воєнні злочини, а не «супутні втрати»
Цивільні люди не є ціллю. Це не гасло, а норма міжнародного права. Стаття 51 Додаткового протоколу I 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року прямо забороняє напади на цивільне населення. Наступна, 52-га, захищає цивільні об’єкти. А 54-та – об’єкти, необхідні для виживання людей.
Римський статут Міжнародного кримінального суду описує склади конкретніше. Пункт 8(2)(b)(i) – умисні напади на цивільне населення. Далі, 8(2)(b)(iv): напади, які спричиняють надмірні втрати серед цивільних. А пункт 8(2)(b)(xxiii) охоплює використання цивільних як живого щита. Ще один, 8(2)(b)(xi), говорить про віроломство: підступне вбивство чи поранення людей, яким дали привід вірити, що їм нічого не загрожує.
Подивіться на послідовність дій. Людей виводять з міста – зовні це схоже на евакуацію. Ведуть до труби газопроводу, тобто в місце, яке саме по собі маскує групу й обмежує рух. А далі відкривають вогонь. Якщо слідство підтвердить таку картину, вона лягає одразу в кілька складів.
Що каже українське право
В Україні такі епізоди розслідують за статтею 438 Кримінального кодексу – порушення законів і звичаїв війни. Частина друга цієї статті передбачає покарання аж до довічного позбавлення волі, якщо наслідки тяжкі. Окремо працює стаття 437 – планування, підготовка й розв’язування агресивної війни.
Тут є момент, який часто плутають. Наказ командира не звільняє від відповідальності ні за міжнародним правом, ні за українським. Відповідають обидва: і той, хто наказав, і той, хто виконав. Тому в справах про обстріли слідчих цікавить не лише постріл, а й ланцюжок рішень за ним.
Де межа між воєнним злочином і злочином проти людяності
Ці два поняття часто змішують у розмовах, і різниця між ними не академічна. Воєнний злочин – це порушення правил ведення війни в конкретному епізоді. Злочин проти людяності – напад, який є частиною широкої та систематичної практики проти цивільного населення. Для одного обстрілу достатньо першої кваліфікації. Якщо ж слідство доведе серію схожих випадків за наперед продуманим планом, до справи додається друга.
Провокація як частина злочину
Інсценування не скасовує складу, а додає до нього новий. Якщо цивільних убили, щоб потім показати картинку й перекласти вину на іншу сторону, то йдеться про спланований напад із пропагандистською метою. Слідчих у такому разі цікавить не тільки те, хто стріляв, а й те, хто заздалегідь розумів, навіщо.
І ось тут важливо не повестися. Кадри, зняті за два кілометри, або «свідчення» без незалежних підтверджень – це не доказ, а матеріал для перевірки. Суд зіставляє метадані, геолокації, час і кути зйомки. Якщо відео з’явилося раніше, ніж про подію стало відомо хоч комусь незалежному, питання виникають самі.
Як це доводять
Матеріали, про які говорить «Хартія», цінні передовсім тим, що їх фіксував не свідок, а дрон. Відео з розвідувального безпілотника зберігає більше, ніж картинку: напрямок польоту, рельєф, час, координати. Це вже не емоція, а відправна точка.
Далі в роботу вступає балістика. За формою вирв, уламками й напрямком розльоту осколків фахівці відновлюють, звідки прилетіло. Геометрія вказує на східний берег Осколу – і це стає лінією доказування, а не гаслом.
З електронними доказами є просте правило: спочатку копія, потім усе інше. Порядок такий:
- зафіксувати час і місце зйомки;
- зробити копію файлу й порахувати хеш;
- описати, хто отримав матеріал і коли;
- передати слідчому під підпис, зберігши оригінал.
Найпоширеніша помилка – обрізати відео, підкрутити яскравість і переслати його в месенджер. Після цього файл втрачає метадані, а разом із ними й половину своєї ваги в суді.
Окремо працює відкрита розвідка. Супутникові знімки, записи публічних камер, повідомлення місцевих у соцмережах – усе це складається в таймлайн. Дослідники з OSINT-спільнот нерідко фіксують деталі швидше за офіційні структури, і такі напрацювання теж долучають до справи як допоміжні матеріали.
Куди рухаються такі справи
Із юрисдикціями ще цікавіше. Офіс Генпрокурора веде справи про воєнні злочини на національному рівні. Міжнародний кримінальний суд дивиться на ті самі події крізь статтю 8 Римського статуту. Підключається й універсальна юрисдикція: Німеччина, Швеція, Литва та інші країни вже розслідували окремі епізоди за своїм законодавством.
Практика показує просту річ. Такі провадження не рушають з місця за тиждень. Але кожен задокументований епізод із часом, координатами й ланцюгом передачі стає цеглинкою в конкретній справі. Не «десь колись», а в цілком конкретній.
Що робити, якщо ви стали свідком
Не викладайте відео у відкритий доступ першою дією. Спочатку копія, потім передача слідчим або на гарячу лінію Офісу Генпрокурора. Оригінал зберігайте в тому вигляді, в якому він є. Звучить нудно, але саме це вирішує, чи стане ваш файл доказом, чи залишиться просто постом.
Друга порада – записуйте деталі, поки пам’ять свіжа. Час, напрямок звуку, кількість розривів, звідки летіло. Через місяць ці дрібниці зітруться, а в протоколі вони важать чимало.
І ще одне, менш очевидне. Не поспішайте з власними висновками про винних, навіть якщо картинка здається очевидною. Передчасне звинувачення легко потім обернути проти самої справи: адвокати захисту люблять показувати, що слідство пішло за емоцією, а не за доказами.
К слову, історія з двома епізодами на Куп’янщині показова не масштабом, а повторюваністю. Один випадок ще можна списати на хаос бою. Два схожих випадки за два тижні, з однаковим сценарієм, уже тягнуть на схему. А схема – саме те, що шукають у справах про воєнні злочини: не окремий постріл, а рішення, яке стояло за ним.