Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Олександр Плачинта – новий заступник міністра оборони України: кому довірять оборонний бюджет

Olexandr Plachynta

Новим заступником міністра оборони України став Олександр Плачинта. Призначення ухвалив Кабінет Міністрів. Відтепер він відповідатиме за формування та виконання оборонного бюджету – тобто за те, щоб гроші на армію надходили вчасно, витрачалися за призначенням і витримували перевірку як українських аудиторів, так і міжнародних партнерів.

Звучить сухо? Насправді це одна з найчутливіших ділянок у державі. Оборонний бюджет – не просто рядок у кошторисі. Це кошти, від яких залежать постачання, ремонт техніки, виплати військовим і здатність країни тримати удар. І кожна гривня тут має прозоре походження.

Три напрями, за які відповідатиме посадовець

Коло завдань нового заступника окреслене досить чітко. Умовно його можна розкласти на три великі блоки.

Перший – управління ресурсами з різних джерел фінансування. Це державний бюджет, міжнародна допомога партнерів, гранти та кредити.

Другий – робота з міжнародними партнерами. Мета проста й водночас непроста: зберегти й посилити довіру до фінансового управління Міністерства оборони.

Третій – удосконалення системи аудиту та внутрішнього контролю. Причому не для того, щоб покарати винних постфактум, а щоб завчасно виявляти фінансові ризики.

Давайте розберемося, чому кожен із цих пунктів важить більше, ніж може здатися на перший погляд.

Один бюджет, але гроші різного походження

Уявіть сімейний гаманець, у який гроші надходять із трьох різних джерел: зарплата, допомога родичів і банківський кредит. Витрачати їх можна разом, а от звітувати за кожну частину доведеться окремо. І правила звітності всюди різні.

В оборонному бюджеті все так само. Кошти з державної скарбниці живуть за одними процедурами. Допомога партнерів – за іншими, часто з власними вимогами до закупівель і звітів. Гранти та кредити – це взагалі окрема історія зі своїми умовами повернення й контролю.

Коли такі потоки перетинаються в одному відомстві, найбільший ризик – заплутатися. Де закінчується одна гривня й починається інша? Який проєкт фінансується з якого джерела? Саме на цих стиках найчастіше виникають і фінансові втрати, і претензії аудиторів. Тож керувати ресурсами з різних джерел – це не про арифметику, а про чітку систему обліку.

Довіра партнерів – це не абстракція

Тут важливий момент. Довіра до фінансового управління Міноборони давно перестала бути питанням репутації в загальному сенсі. Вона конвертується у вполне конкретні речі: швидкість постачання, обсяги пакетів допомоги, готовність партнерів брати на себе довгострокові зобов’язання.

Логіка іноземного платника податків проста. Якщо країна-партнер бачить, що її кошти витрачаються прозоро й підтверджуються незалежним аудитом, вона готова давати більше. Якщо ж з’являються сумніви – з’являються й питання, а разом із ними паузи, додаткові перевірки та політичні дискусії.

Ось чому посада заступника міністра оборони України, який опікується фінансами, – це фактично посада на перетині економіки, дипломатії та безпеки. Тут доводиться говорити однією мовою і з українськими розпорядниками бюджету, і з іноземними місіями, і з міжнародними фінансовими установами.

Аудит, який працює на випередження

Слово «аудит» багато хто сприймає як щось, що відбувається після завершення справи. Прийшли, перевірили, знайшли порушення, склали акт. Але в оборонній сфері такий підхід надто дорогий – у прямому сенсі.

Значно корисніше вибудовувати внутрішній контроль так, щоб ризик помічали до того, як він перетворився на втрачені гроші. Йдеться про постійний моніторинг закупівель, аналіз цінових пропозицій, перевірку контрагентів, своєчасне реагування на нетипові схеми.

Тут криється ще один нюанс. Ефективний контроль не заважає, а прискорює роботу. Коли процедури зрозумілі й передбачувані, рішення ухвалюються швидше, бо ніхто не боїться потім пояснювати кожен крок. Парадокс, але чим щільніший контроль, тим менше приводів для паніки.

Що стоїть за біографією

Тепер про те, звідки прийшов новопризначений. До цього призначення Плачинта очолював Головне управління міжнародних оборонних ресурсів Міноборони. Це структура, яка безпосередньо працює з іноземними надходженнями, а отже, людина на чолі такого управління вже має справу з найскладнішим – узгодженням українських процедур із вимогами партнерів.

Додайте до цього військовий досвід. Із липня 2022 до травня 2024 року Олександр проходив службу в лавах Збройних сил України. Потім продовжив її в структурі Міноборони: у 2024–2025 роках був офіцером Головного управління військової юстиції та Департаменту політики закупівель.

Придивіться до цієї траєкторії. Юстиція – це про право й процедури. Політика закупівель – про те, як держава купує те, що потрібно фронту. Міжнародні оборонні ресурси – про гроші та довіру партнерів. Виходить, що людина пройшла через усі три складові, з яких і складається фінансове управління оборонного відомства.

Чи гарантує такий шлях успіх на новій посаді? Звісно, ні. Посада заступника міністра оборони України – це не про готові відповіді, а про щоденні рішення в умовах обмежених ресурсів і підвищеної уваги з усіх боків.

Чому це стосується кожного

Може здатися, що призначення заступника міністра – новина для вузького кола експертів. Але подивіться на речі простіше. Кожна гривня, яку недоотримала або втратила армія через плутанину в обліку, – це чиясь неотримана техніка, чийсь невідремонтований автомобіль, чиясь затримана виплата.

І навпаки. Коли система працює чітко, партнери бачать результат і не бояться давати більше. Коли контроль виявляє ризик на ранньому етапі, скандал не спалахує на сторінках міжнародних видань, а тихо гаситься всередині відомства. Це невидима робота, яку помічають лише тоді, коли вона провалена.

Тож за призначенням Олександра Плачинту варто спостерігати не за гучністю заяв, а за однією простою ознакою: чи стане фінансове управління Міноборони передбачуванішим для тих, хто дає гроші, і швидшим для тих, хто їх отримує на фронті. Якщо так – усе інше буде похідним.

Exit mobile version