Операція Schwarzer Vogel, яку провели Сили оборони України на південному напрямку, викликає не лише захоплення з військової точки зору, а й ставить кілька складних юридичних запитань. Йдеться про цілеспрямоване знищення джерел енергопостачання російських окупаційних сил. За повідомленнями українських захисників, ворог перейшов на газову генерацію через брак бензину й дизеля, і для цього будував окремі газопроводи – нібито для безперебійної роботи ремонтних баз та військових об’єктів. Цивільному населенню на окупованих територіях при цьому пояснювали, що проводяться профілактичні ремонти. Та чи виправдані такі дії з погляду міжнародного гуманітарного права? Давайте розбиратися.
Поки українська розвідка – підрозділи УВ «Південь», 17-го армійського корпусу та 422-го LUFTWAFFE – відстежувала всі ці маневри, в Києві, схоже, ретельно оцінювали законність майбутніх ударів. І це правильно, адже війна – не зона беззаконня. Навіть коли йдеться про збройне протистояння, діють чіткі правила, закріплені в Женевських конвенціях і Додаткових протоколах до них. Ключова ідея проста: воювати можна і треба, але так, щоб максимально захистити цивільних і цивільну інфраструктуру.
Що таке воєнний об’єкт і чому це важливо
Право збройних конфліктів дозволяє атакувати виключно воєнні об’єкти. Такі об’єкти мають дві ознаки: через свій характер, розташування, призначення чи використання вони роблять ефективний внесок у воєнні дії, і їхнє часткове або повне руйнування дає очевидну військову перевагу. (Стаття 52(2) Додаткового протоколу I 1977 року). Газопроводи, які будували окупанти для власних потреб, – це класичний приклад. Вони призначалися не для добробуту місцевих, а для живлення військових ремонтних майстерень, штабів чи складів. Тобто безпосередньо підтримували бойові спроможності армії РФ. Знищення таких об’єктів однозначно дає тактичну перевагу – це факт.
Крім того, окупаційна адміністрація, згідно зі статтею 55 IV Женевської конвенції, зобов’язана забезпечувати населення окупованої території продовольством, медикаментами та, в міру можливості, комунальними послугами. Відключення газу під виглядом «профілактичних ремонтів», поки військових заживлюють окремими гілками, – це явне порушення цих зобов’язань. Отже, російська сторона сама створила ситуацію, коли енергетична інфраструктура стала винятково воєнною ціллю.
Як діє принцип пропорційності та обережності
Навіть якщо об’єкт – законна ціль, атакувати його можна лише тоді, коли очікувана військова перевага не буде надмірною порівняно з можливою шкодою цивільному населенню чи цивільній інфраструктурі. Це принцип пропорційності. Тут важливий момент: якщо газопровід живив суто військові об’єкти, а шкода для цивільного сектору мінімальна, удар є пропорційним. Українська сторона, плануючи операцію Schwarzer Vogel, ймовірно, врахувала, що ці газопроводи не використовувалися для потреб мирних мешканців. Власне, зі слів захисників, окупанти свідомо відокремили цивільне постачання від військового.
Так само має бути дотримано правило обережності: перед атакою роблять усе можливе, щоб переконатися, що ціль справді воєнна, обирають засоби, які мінімізують супутню шкоду, а якщо стає зрозуміло, що удар буде надмірним, його скасовують. (Стаття 57 Додаткового протоколу I). Розвідка «Півдня», 17АК і 422-го батальйону LUFTWAFFE, про яку згадують у контексті Schwarzer Vogel, якраз і забезпечила ту саму ретельну верифікацію.
А що з цивільними, які залишилися без газу?
Тут часто виникає плутанина. Цивільне населення на окупованих територіях перебуває під захистом, і жодна сторона конфлікту не має права завдавати прямих ударів по цивільних або цивільній інфраструктурі. Проте якщо об’єкт використовується окупантами у воєнних цілях, він втрачає імунітет. Відповідальність за ризики, які виникають для цивільних, покладається на ту сторону, яка використовує цивільний об’єкт у воєнних цілях або змішує військову та цивільну інфраструктуру. У цьому випадку російське командування свідомо створило окремі газопроводи тільки для армії, знехтувавши потребами місцевих. І їхнє знищення, якщо воно не спричинило непропорційної шкоди цивільним, цілком відповідає нормам ведення війни.
Крім того, варто згадати поняття «військової необхідності». Це не карт-бланш робити що завгодно, а дозвіл на такі дії, без яких неможливо досягти легітимної воєнної мети. Знерухомлення ремонтних баз і логістики противника шляхом позбавлення його джерел енергії – це класичний приклад військової необхідності. Особливо коли йдеться про південний напрямок, де точаться активні бої.
Невидимий, але жорсткий правовий каркас
Усі ці правила – не абстрактні теорії, а норми, які мають пряму дію і за порушення яких передбачена кримінальна відповідальність, зокрема в Міжнародному кримінальному суді. Україна, як держава, що дотримується міжнародного права, неодноразово наголошувала на неухильному виконанні законів війни. Планування таких операцій, як Schwarzer Vogel, обов’язково супроводжується юридичною експертизою. І хоча деталі завжди залишаються за зачиненими дверима, відкриті джерела дозволяють із високою ймовірністю стверджувати: удари по військових енергооб’єктах на півдні були правомірними.
Багато хто думає, що на війні право замовкає. Насправді воно лише змінює регістр, стаючи суворішим і вимогливішим, щоб навіть серед хаосу лишався острівець людяності. Операція з промовистою назвою «Чорна птаха» – не виняток. Її результат показав, що точкове позбавлення окупантів енергозабезпечення можна реалізувати в межах правового поля. І це чи не найважливіший меседж, який варто засвоїти: навіть асиметрична боротьба має твердий юридичний каркас.