Оскарження постанови ТЦК – це не завжди складна юридична битва. Іноді достатньо однієї помилки військкомату, щоб суд став на ваш бік. Саме така історія трапилася на Буковині, де Кельменецький районний суд Чернівецької області скасував штраф у розмірі 17 000 гривень за неявку за повісткою. Розповідаємо, що пішло не так у діях територіального центру комплектування та чому це рішення важливе для всіх військовозобов’язаних.
Що сталося: хронологія подій
Уявіть ситуацію: вам надсилають повістку, ви про неї навіть не знаєте, бо лист пішов не на вашу адресу. А через місяць отримуєте постанову про штраф – 17 000 гривень. Приблизно так сталося з мешканцем Чернівецької області, якого ми називатимемо позивачем (справжнє ім’я приховане судом).
У січні 2026 року територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив позивачу повістку №6414820. Викликали на 10 годину 22 січня 2026 року – для уточнення облікових даних. Повістку надіслали рекомендованим поштовим відправленням. І ось тут криється перша фатальна помилка: лист відправили за адресою, за якою позивач насправді не проживав і не був зареєстрований.
31 січня 2026 року оператор Укрпошти проставив у поштовому повідомленні відмітку про відсутність адресата. Цього виявилося достатньо, щоб ТЦК склав постанову №309 від 25 лютого 2026 року. Позивача визнали винним за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф – 17 000 гривень.
Але ж людина не прийшла не тому, що ігнорувала виклик. Вона просто фізично не отримала повістку. І тут починається найцікавіше.
Помилка №1: повістка пішла не туди
Давайте розберемося з адресами. У військово-обліковому документі позивача чітко вказана його зареєстрована адреса (назвемо її АДРЕСА_2). Саме цю адресу він повідомив ТЦК під час уточнення своїх облікових даних. Проте повістку чомусь надіслали на зовсім іншу адресу – АДРЕСА_1.
Суд встановив цей факт однозначно: адреса на конверті не збігається з адресою реєстрації позивача. І це не дрібниця. Від цього залежить, чи вважається людина належним чином оповіщеною. А від факту оповіщення – чи виник у неї обов’язок з’явитися.
Ключовий момент криється в пункті 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року. Згідно з цим пунктом, належним підтвердженням оповіщення є день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого або зареєстрованого місця проживання. Але є одна критична умова – адреса має бути правильною.
Якщо повістку надіслали не за місцем реєстрації і не за адресою, яку особа повідомила ТЦК, – жодного належного оповіщення не відбулося. Людина фізично не могла знати про виклик, а отже, і обов’язку з’явитися в неї не виникло. Суд так прямо й зазначив: позивач не був оповіщений про виклик до територіального центру комплектування на 22 січня 2026 року.
Чесно кажучи, дивно, що цей момент не помітили під час винесення постанови. Але факт залишається фактом: порушення залишилося поза увагою посадової особи ТЦК.
Помилка №2: неправильна кваліфікація дій
Та це ще не все. Суд знайшов другу серйозну ваду – невірну кваліфікацію правопорушення. І це надзвичайно важливий момент для розуміння того, як працює Кодекс України про адміністративні правопорушення у мобілізаційних справах.
Якщо коротко: стаття 210 КУпАП – це відповідальність за порушення правил військового обліку. А стаття 210-1 КУпАП – за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Це різні склади правопорушень. Вони не взаємозамінні, хоча на перший погляд можуть здаватися схожими.
У чому різниця на практиці? Порушення правил військового обліку – це, наприклад, не повідомити ТЦК про зміну місця проживання, сімейного стану чи місця роботи. А порушення законодавства про мобілізацію – це не з’явитися за повісткою у визначені місце та строк, як того вимагає стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У цій справі ТЦК кваліфікував дії позивача за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Проте суд вказав: фактично в оскаржуваній постанові описано порушення правил військового обліку – а це зовсім інша стаття. Іншими словами, позивача притягнули до відповідальності не за те, що він міг би вчинити, навіть якби справді отримав повістку.
Така помилка в кваліфікації – самостійна й достатня підстава для скасування постанови. Суд прямо зазначив: він не погоджується з доводами ТЦК про доведеність винуватості позивача.
Чому це рішення важливе для інших
Історія на Буковині – не поодинокий випадок, а радше показова ситуація, з якої варто зробити висновки. Оскарження постанови ТЦК стає дедалі поширенішою практикою, і суди все частіше звертають увагу на процесуальні порушення з боку військкоматів.
Перше: адреса справді має значення. Якщо вам надіслали повістку не за місцем реєстрації і не за адресою, яку ви повідомили ТЦК, – це серйозний привід замислитися. Формально ви могли навіть не знати про її існування.
Друге: кваліфікація правопорушення – аж ніяк не технічна формальність. Статті 210 і 210-1 КУпАП описують різні діяння. Якщо ТЦК помилився зі статтею, суд має всі підстави скасувати постанову.
І третє: суд частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Позивач просив 8 000 гривень, однак суд, керуючись принципом співмірності, зменшив цю суму до 2 500 гривень. Плюс 665,60 гривень судового збору. Загалом вийшло 3 165,60 гривень, які ТЦК зобов’язаний відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань.
Критерії, за якими суд оцінював співмірність витрат на адвоката: складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих послуг, ціна позову. Суд вирішив, що 8 000 гривень – це забагато для справи такої категорії. І хоча позивач отримав менше, ніж просив, сам факт відшкодування – важливий сигнал для ТЦК.
Що каже закон
Для повноти картини нагадаємо кілька ключових правових норм. Абзац 3 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» зобов’язує громадян прибувати за викликом ТЦК. Частина 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» уточнює: отримав повістку – з’явися у зазначені в ній місце та строк.
Але все це працює лише за умови належного оповіщення. Саме це й стало каменем спотикання. Без належного вручення повістки немає обов’язку з’явитися. Без обов’язку немає порушення. Логіка проста й невблаганна.
Окремо варто згадати статтю 280 КУпАП – вона зобов’язує посадових осіб з’ясовувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Не з’ясували – постанова підлягає скасуванню. І статтю 77 Кодексу адміністративного судочинства України, яка покладає тягар доказування на відповідача. Тобто саме ТЦК має довести, що діяв правомірно, а не позивач – що він невинний.
Оскарження постанови ТЦК – право, гарантоване законом кожному військовозобов’язаному. І як показує практика, іноді для успіху достатньо просто уважно перевірити документи, які вам надіслали. Помилка в адресі на конверті може коштувати ТЦК цілої справи. І 17 000 гривень штрафу, який ви так і не заплатите.