Уявіть: ви отримали штраф від Антимонопольного комітету. Сума – відчутна. Ви впевнені, що рішення незаконне. Але минуло трохи більше двох місяців, і суд вам каже: «Вибачте, потяг пішов. Строк оскарження рішення АМК пропущено, і ми нічого не можемо вдіяти». Саме в такій ситуації опинився підприємець зі Львівщини, чию справу № 914/1358/25 Верховний Суд розглянув 2 червня 2026 року.
Коротко про суть: Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України оштрафувало ФОП Гавуку Руслана Васильовича на 68 000 грн за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Йшлося про статтю 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» – поширення інформації, що вводить в оману. Антимонопольники встановили: підприємець використовував торгову марку, рекламні матеріали та ділову репутацію компанії «Блюм», створюючи в клієнтів хибне враження, ніби він є її партнером.
Рішення АМК датоване 31 жовтня 2024 року. Відділення надіслало його копію на юридичну адресу підприємця – ту, що значиться в Єдиному державному реєстрі. Але поштове відправлення повернулося назад із позначкою «за закінченням терміну зберігання». Простіше кажучи, адресат за листом не прийшов.
Що каже закон про вручення
Тут вступає в гру частина перша статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Вона передбачає чіткий алгоритм на той випадок, коли вручити рішення особисто неможливо. Якщо адресат відсутній за адресою реєстрації, рішення вважається врученим через десять днів після публікації інформації про нього в офіційному друкованому виданні.
Відділення АМК так і зробило: 18 грудня 2024 року повідомлення про рішення вийшло в газеті «Урядовий кур’єр». Отже, формально рішення вважалося врученим 30 грудня 2024 року (з поправкою на вихідні дні). Саме з цієї дати й почався відлік двомісячного строку на оскарження рішення АМК.
Присічний строк – що це означає на практиці
Стаття 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Закон № 2210) встановлює: рішення органів АМК можна оскаржити до суду протягом двох місяців від дня його одержання. І це не звичайний процесуальний строк, який суд може поновити, якщо ви доведете поважність причин пропуску. Це присічний строк.
Присічний – означає, що його перебіг не переривається, не зупиняється, а сплив цього строку, незалежно від причин, є безумовною підставою для відмови в позові. Жодних винятків. Жодних «давайте подивимося на обставини».
ФОП Гавука звернувся до суду лише 29 квітня 2025 року – коли двомісячний строк давно минув. За його словами, про існування рішення АМК він дізнався тільки 14 квітня 2025 року, отримавши від державного виконавця постанову про відкриття виконавчого провадження. До того моменту, як стверджував підприємець, він навіть не підозрював про накладений штраф.
Чому суди не повірили в необізнаність
І Господарський суд Львівської області, і Західний апеляційний господарський суд звернули увагу на один принциповий момент. Підприємець був чудово обізнаний про те, що стосовно нього триває антимонопольна справа.
Суд встановив: ще 26 вересня 2019 року Відділення АМК винесло розпорядження про початок розгляду справи і направило його позивачу. У грудні 2023 року АМК надсилав вимогу про надання інформації – і адвокат підприємця на неї відповідав. Тобто ФОП Гавука знав, що розслідування триває, брав у ньому участь, листувався з Комітетом.
І от тут – дуже важливий висновок Верховного Суду. Якщо ви знаєте, що стосовно вас порушена антимонопольна справа, ви зобов’язані проявляти розумну зацікавленість щодо її перебігу. Не можна просто чекати – треба час від часу цікавитися, чи не ухвалено вже рішення. Така позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з рішенням у справі «Пономарьов проти України»: сторони повинні в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження.
Що намагався довести підприємець у касації
У касаційній скарзі ФОП Гавука наполягав на тому, що Верховний Суд має відступити від своєї попередньої правової позиції – тієї, що викладена у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 922/1141/19. Аргумент був таким: наявна правова конструкція нівелює право на доступ до правосуддя. Мовляв, достатньо одній стороні спору формально дотриматися процедури – і інша сторона вже не може захиститися, навіть якщо вона об’єктивно не знала про порушення свого права.
Колегія суддів Касаційного господарського суду поставилася до цих доводів уважно, але не погодилася. Суд детально роз’яснив: для відступу від попереднього правового висновку потрібні вагомі підстави. Це може бути помилковість, неефективність, неясність чи неузгодженість попереднього рішення, зміна законодавства або суспільного контексту.
Скаржник же, як зазначив Верховний Суд, не навів жодних аргументів, які б свідчили про наявність таких підстав. По суті, все звелося до незгоди з позицією судів та власного суб’єктивного трактування закону.
Крім того, Суд нагадав, що законодавець не змінював частину першу статті 60 Закону № 2210 протягом понад 20 років – навіть після запровадження воєнного стану. Це свідома позиція: строк оскарження рішення АМК має бути коротким і безумовним, щоб якнайшвидше поновлювати порушені права добросовісних учасників ринку.
Добросовісність – це обов’язок, а не побажання
Верховний Суд окремо наголосив на тому, що добросовісна поведінка суб’єкта господарювання передбачає забезпечення отримання кореспонденції за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі. Якщо ви зареєстровані за певною адресою – будьте там або подбайте про те, щоб ваші листи потрапляли до вас.
А якщо «Укрпошта» повернула відправлення через закінчення строку зберігання – це проблема адресата, а не відправника. Суд зауважив: навіть якби позивач довів, що пошта спрацювала недбало (чого в цій справі зроблено не було), це все одно не змінило б факту пропуску присічного строку.
Про що варто пам’ятати
Штраф у 68 000 гривень, судовий збір за три інстанції, витрати на адвоката – усе це лягло на плечі підприємця. А почалося все з того, що він не відстежив фінал справи, про яку достеменно знав.
Правова позиція Верховного Суду залишається незмінною і послідовною. Двомісячний строк для оскарження рішення АМК – це справді остаточний рубіж. Пропустили – жоден суд не допоможе, хоч би якими переконливими не здавалися ваші аргументи по суті порушення. І жодні посилання на статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод цього принципу не похитнуть.