Оскарження штрафу ТЦК – реальна історія, яка трапилася в Києві зовсім нещодавно. Військовозобов’язаний чоловік отримав постанову на 17 000 гривень за те, що нібито не пройшов військово-лікарську комісію під час мобілізації. Проблема в тому, що ВЛК він якраз пройшов – за дев’ять днів до того, як його оштрафували. Деснянський районний суд міста Києва розібрався в ситуації та став на бік позивача. Розглянемо цю справу докладно – вона багато що пояснює про те, як сьогодні працює механізм притягнення до відповідальності за порушення мобілізаційного законодавства.
Що сталося насправді
24 січня 2026 року т.в.о. начальника одного з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки міста Києва виніс постанову №142. Нею на чоловіка наклали адміністративне стягнення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – 17 000 гривень штрафу.
Суть порушення, як зазначили у постанові: військовозобов’язаного доставили працівники Національної поліції до ТЦК, де з’ясувалося, що він значиться порушником військового обліку. Мовляв, під час загальної мобілізації не пройшов обстеження військово-лікарської комісії. Інформацію про це нібито підтвердили дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Але був один нюанс. На момент складання постанови чоловік уже мав на руках свіжий висновок ВЛК від 15 січня 2026 року – тобто за дев’ять днів до штрафу. У військово-обліковому документі з додатку «Резерв+» чітко зазначалося: визнаний придатним до військової служби.
Цікава деталь: той самий ТЦК через тиждень – 1 лютого 2026 року – виніс ще одну постанову (№ R323321) про притягнення цього ж чоловіка до відповідальності знову за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Формулювання дещо інше – «не прийшов (відмовився від проходження) ВЛК», але суть та сама. Два штрафи за одне й те саме? Ситуація виглядала щонайменше дивно.
Чому ТЦК просив відмовити в позові
Чоловік звернувся до суду з позовом про скасування постанови №142. У відзиві на позов представники ТЦК заявили, що після винесення постанови були виявлені обставини, які дають право на її скасування. Але – і тут ключовий момент – сам ТЦК, мовляв, не має права скасовувати раніше винесені ним постанови про адміністративні правопорушення.
Відповідач послався на частину 3 статті 288 КУпАП: постанову можна оскаржити до вищестоящого органу або до суду. І запропонував позивачу звернутися до вищестоящої інстанції. Іншими словами – «ми знаємо, що помилилися, але хай вас виправляє хтось інший».
Позивач у відповіді на відзив цілком слушно зауважив: його право на судовий захист ніхто не скасовував. Стаття 288 КУпАП дає альтернативу – або вищестоящий орган, або суд. Він обрав суд, і це абсолютно законно.
Але найголовніше навіть не це. Протягом усього розгляду ТЦК так і не надав жодного доказу того, що позивач справді порушив законодавство про мобілізацію. Всі аргументи звелися до процесуальних моментів.
Що побачив суд
Суддя дослідив матеріали справи і дійшов однозначного висновку: факт вчинення правопорушення не доведений.
По-перше, на момент винесення постанови №142 від 24 січня 2026 року позивач уже пройшов ВЛК – 15 січня 2026 року. Висновок комісії: придатний до військової служби. Це прямо суперечить твердженню ТЦК про те, що чоловік не пройшов медичний огляд.
По-друге, сам відповідач у відзиві визнав, що після складання постанови виявилися обставини, які дають право на її скасування. Фактично ТЦК розписався у власній помилці.
Суд нагадав про принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України: обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи. У справах про адміністративні правопорушення цей принцип працює так само, як і в кримінальних. Недоведені подія та вина прирівнюються до доведеної невинуватості.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, саме на відповідача – суб’єкта владних повноважень – покладається обов’язок довести правомірність свого рішення. ТЦК із цим обов’язком не впорався.
Суд також звернув увагу на статтю 280 КУпАП, яка вимагає від посадової особи при розгляді справи з’ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна особа, чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. У цій справі начальник ТЦК цього не зробив – обставини належним чином не з’ясував, що й призвело до неправильного рішення.
Чим усе закінчилося
14 серпня 2026 року суд ухвалив рішення: позов задовольнити повністю. Постанову №142 від 24 січня 2026 року скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП закрити через відсутність у діях позивача складу правопорушення.
Крім того, суд стягнув із ТЦК на користь позивача судовий збір у розмірі 605,60 гривень. За правилами, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у справі №543/775/17, розмір судового збору в таких категоріях справ становить 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Кстати, показово, що суд у мотивувальній частині нагадав: не лише військовозобов’язані мають неухильно дотримуватися законів про мобілізацію. Територіальні центри комплектування теж зобов’язані діяти виключно в межах закону. Стаття 19 Конституції України говорить про це прямо: органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, як зазначив суд, зводить нанівець саму суть адміністративної відповідальності. Адже воно ускладнює, а часом і унеможливлює встановлення об’єктивної істини.
Що ця історія означає для інших
Це рішення – не поодинокий випадок, а частина сталої судової практики. Суди регулярно скасовують постанови ТЦК, коли ті винесені без належного з’ясування обставин справи.
Чесно кажучи, у цій справі все було очевидно. Людина пройшла ВЛК, мала документальне підтвердження, а ТЦК все одно виписав штраф. Більше того – потім визнав, що підстави для скасування є, але сам скасовувати відмовився. Довелося йти до суду.
Але навіть у менш очевидних ситуаціях судове оскарження штрафу ТЦК – цілком реальний механізм захисту. Ключове правило, яке працює в таких справах: не позивач має доводити свою невинуватість, а ТЦК має довести факт порушення. Якщо доказів немає або вони сумнівні – суд стає на бік громадянина.
До речі, про другий штраф – постанову №R323321 від 1 лютого 2026 року – в цьому рішенні суд окремо не висловлювався, оскільки предметом позову була лише постанова №142. Але логіка підказує: якщо ВЛК уже пройдена, то й друга постанова навряд чи витримає судову перевірку.
І ще один важливий момент. Суд наголосив на принципі правової визначеності – одному з елементів верховенства права. Обмеження прав людини допустиме лише за умови, що правові норми є чіткими та передбачуваними. Коли ТЦК штрафує людину за не проходження ВЛК, яку вона насправді пройшла, – це якраз і є приклад свавільного втручання, від якого має захищати принцип верховенства права.
Оскарження штрафу ТЦК – це не про те, щоб уникнути відповідальності. Це про те, щоб відповідальність наставала лише тоді, коли для неї є реальні, а не уявні підстави.