Оскарження штрафу ТЦК – це не абстрактна юридична теорія, а цілком робочий механізм захисту. Підтвердженням тому стало рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2026 року. Чоловік, якого ми називатимемо позивачем, сплатив 25 500 гривень і навіть не розумів, за що – поки одного дня не виявив, що його банківські рахунки заблоковані.
Причина? Постанова начальника ТЦК та СП про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). У ній ішлося про неявку за повісткою, яку позивач, за його словами, ніколи не отримував. І це – ключовий момент усієї історії.
Давайте розберемо цю справу детально. Вона показова і містить кілька важливих уроків для кожного військовозобов’язаного.
Як усе почалося
За матеріалами справи №479/439/26, повістку №479798 сформували автоматично через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів 9 жовтня 2024 року. Далі її нібито надіслали рекомендованим поштовим відправленням №06002947279 за задекларованою адресою проживання позивача.
У повістці значилася дата явки – 20 жовтня 2024 року об 11:00. Адреса також була вказана. На перший погляд – усе за правилами.
Позивач стверджував інше: жодного листа він не отримував. Не було ані дзвінка від поштаря, ані повідомлення в скриньці. Про штраф дізнався постфактум, коли рахунки вже опинилися під арештом. Довелося сплатити – бо інакше ніяк. А тоді пішов до суду.
До речі, важлива деталь: за даними «Резерв+», чоловік мав діючу відстрочку від мобілізації до 27 листопада 2026 року (абзац 1 частини 1 статті 23). Але це не стало вирішальним аргументом – суд зосередився на процедурі вручення повістки.
Як має вручатися повістка – вимоги закону
Оповіщення військовозобов’язаних – це не просто «кинули в скриньку і забули». Усе регулюється Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.
Пункт 41 цього Порядку встановлює три ситуації, коли оповіщення вважається належним при надсиланні повістки поштою:
– особа особисто отримала поштове відправлення – це підтверджується інформацією або документами від оператора пошти;
– у поштовому повідомленні стоїть відмітка про відмову отримати лист або про відсутність особи за адресою, яку вона повідомила ТЦК під час уточнення облікових даних;
– у повідомленні зафіксовано відсутність особи за задекларованим чи зареєстрованим місцем проживання, якщо іншої адреси ТЦК не повідомляли.
Але це ще не все. Є Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені Постановою КМУ №270 від 5 березня 2009 року. Для листів із позначкою «Повістка ТЦК» у них передбачена спеціальна процедура.
Суть її така: рекомендований лист із позначкою «Повістка ТЦК» вручається виключно особисто адресату. Якщо людини немає вдома – працівник пошти зобов’язаний проінформувати її телефоном (якщо номер є) або залишити повідомлення в абонентській скриньці. Далі – чекати три робочих дні. Не з’явився адресат? Лист повертають назад із позначкою «адресат відсутній за зазначеною адресою».
Крім того, пункт 17 цих Правил вимагає опису вкладення. Це означає, що відправник (ТЦК) має заповнити форму 107П, де зазначається конкретний зміст листа. Працівник пошти своїм підписом і печаткою підтверджує, що у відправленні справді міститься саме те, що вказано. Це додатковий рівень контролю.
Коротше кажучи, залишити повістку у дверях, передати через сусіда чи просто відправити звичайним листом – недостатньо. Процедура чітка, і будь-яке відхилення від неї – це ризик для самого ТЦК. А головне – це ризик того, що штраф потім не встоїть у суді.
На чому «посипалася» справа ТЦК
А тепер – найцікавіше. Відповідач не надав суду жодного з перелічених вище доказів. Не було підтвердження від поштового оператора про вручення. Не було відмітки про відмову від отримання. Не було позначки про відсутність особи за адресою.
Нічого. Порожньо.
При цьому сама по собі повістка – це лише форма запрошення, сповіщення. Вона не має самостійної юридичної сили без доказів її вручення. І суд це чітко зафіксував.
Суд прямо зазначив у рішенні: вина особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, не доведена. А згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий адміністративному стягненню інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Це – базовий принцип, і його ніхто не скасовував.
Окремо суд послався на статтю 280 КУпАП. Вона зобов’язує посадову особу при розгляді справи з’ясувати: чи було правопорушення взагалі, чи винна конкретна особа, чи є пом’якшувальні або обтяжуючі обставини. Начальник ТЦК цього не зробив. Просто виписав штраф – і край.
Ну і стаття 247 КУпАП, за якою провадження закривається, якщо немає складу адміністративного правопорушення. А складу тут справді не було – тому що не було самого факту належного оповіщення. Логіка проста, як двічі по два.
Що вирішив суд
20 травня 2026 року суд постановив: позов задовольнити повністю. Постанову начальника ТЦК №1549 від 27 вересня 2025 року скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП – закрити.
Цей випадок наочно показує: оскарження штрафу ТЦК – не марна справа, коли процедуру вручення повістки порушено.
Позивач на той момент уже сплатив штраф – виконавче провадження №79529024 було завершено за фактичним повним виконанням. Постає питання повернення сплачених коштів, але це вже окрема історія, яка виходить за межі цього рішення.
Практичні уроки з цієї справи
По-перше, сама лише наявність повістки в реєстрі не робить людину автоматично повідомленою. ТЦК зобов’язаний довести факт вручення – і тягар доказування лежить саме на ньому, а не на військовозобов’язаному. Якщо ви не отримували повістку, ви не можете вважатися таким, що її проігнорував.
По-друге, оскарження штрафу ТЦК через суд – це реальний інструмент. Судова практика підтверджує: якщо процедуру вручення не дотримано, постанова підлягає скасуванню. І це не поодинокий випадок.
По-третє, звертайте увагу на строки. У цій справі позивачеві довелося окремо просити суд поновити пропущений строк оскарження, а це зайвий клопіт і додаткові аргументи для відповідача. Дізналися про постанову – не зволікайте.
І ще одне. Рішення суду першої інстанції можна оскаржити в П’ятому апеляційному адміністративному суді протягом десяти днів. Але сам підхід – ретельний аналіз того, чи справді людина отримала повістку, чи є підтвердження від поштового оператора, чи дотримано процедуру, – показовий. Формальне «повістка створена в реєстрі – значить, ви зобов’язані з’явитися» тут не спрацювало. Факт створення документа не замінює факту його вручення. І це, чесно кажучи, саме той підхід, якого вимагає закон.