Оскарження штрафу від ТЦК – тема, яка сьогодні хвилює тисячі військовозобов’язаних українців. І не дивно: суми чималі, процедура часто туманна, а наслідки ігнорування можуть бути серйозними. Але судова практика дедалі частіше показує: навіть коли порушення справді мало місце, постанову про штраф цілком реально скасувати. Причому з абсолютно законних підстав, які іноді лежать буквально на поверхні.
Сарненський районний суд Рівненської області 27 травня 2026 року розглянув саме таку справу (№ 572/1746/26). Чоловік отримав постанову про штраф у 17 000 гривень за неявку до територіального центру комплектування. Погодьтеся, сума відчутна. Але замість того, щоб мовчки платити, він пішов до суду. І виграв. Причому навіть попри те, що перед цим власноруч написав заяву про визнання порушення.
Як так вийшло? Давайте розбиратися по порядку.
Що сталося насправді
30 березня 2026 року позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного та резервіста отримав файл із постановою №R449069. Суть порушення, описана в документі: не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці. Підстава – частина 3 статті 210-1 КУпАП (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період).
І от тут є перша цікава деталь. Ще 28 березня 2026 року чоловік подав через той самий електронний кабінет заяву. У ній він зазначив, що не оспорює порушення і згоден на розгляд справи без його присутності. Тобто формально – добровільно визнав усе, що йому інкримінували.
Здавалося б, який після цього суд? Ви ж самі погодилися. Але, як з’ясувалося, навіть така заява не рятує постанову, якщо в ній самій є фатальна вада.
Три місяці, які все перекреслюють
Стаття 38 КУпАП – це, сказати б, годинник для чиновників. Вона встановлює строки, після закінчення яких накладати адміністративні стягнення вже не можна. Жодних винятків. Не встиг – усе, поїзд пішов.
Для правопорушень за статтями 210 і 210-1 КУпАП, вчинених в особливий період, частина 9 статті 38 формулює правило з двох меж: адміністративне стягнення може бути накладене протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення.
Ключове тут слово – «протягом трьох місяців з дня виявлення». Це означає: якщо ТЦК дізнався про порушення 10 вересня, то штраф має бути виписаний не пізніше 10 грудня. Усе, що після, – незаконне.
А тепер дивимося на хронологію цієї справи. Із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів суд встановив: ТЦК звернувся до Національної поліції з приводу допущеного порушення 10 вересня 2025 року. Саме цю дату суд визнав днем вчинення і днем виявлення правопорушення. Тобто відлік трьох місяців пішов саме з 10 вересня.
Постанову ж винесли аж 30 березня 2026 року. Шість із половиною місяців потому. Більш ніж удвічі довше за дозволений строк.
Чому заява про визнання не допомогла
Окремо суд прокоментував ту саму заяву позивача від 28 березня 2026 року. Відповідач посилався на неї як на підставу для розгляду справи без присутності особи – мовляв, усе відповідно до статті 277 КУпАП.
Коротко нагадаю, про що ця стаття. Вона дозволяє розглядати справи за статтями 210 і 210-1 КУпАП без присутності особи, якщо така особа не оспорює порушення і письмово погодилася на заочний розгляд. Зробити це посадова особа ТЦК має у триденний строк після отримання заяви.
Але суд не взяв цю заяву до уваги. І ось чому: відповідач не надав жодних доказів, стосовно якого саме правопорушення позивач визнає себе винним. Заява сама по собі, без прив’язки до конкретних обставин та дат, – це просто папір. Або, точніше, електронний файл.
До речі, ТЦК узагалі не подав заперечень на позов. Хоча частина 2 статті 77 КАС України прямо покладає саме на відповідача обов’язок доводити правомірність свого рішення. Тобто це не позивач має доводити, що він не верблюд. Це ТЦК мав довести, що штраф законний. Не довів.
Що вирішив суд і на якій підставі
Суд скасував постанову №R449069 від 30 березня 2026 року і закрив провадження у справі. Підстава – пункт 7 частини 1 статті 247 КУпАП. Ця норма звучить так: провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду закінчилися строки, передбачені статтею 38.
Тобто не можна навіть починати розгляд, якщо строки вийшли. А якщо все ж почали – зобов’язані закрити.
І це ще не все. Оскільки позов задовольнили повністю, суд стягнув із ТЦК на користь позивача судовий збір у розмірі 665,60 грн. За рахунок бюджетних асигнувань, як того вимагає частина 1 статті 139 КАС України. Відшкодування судових витрат – річ у таких справах стандартна, але приємна.
Кілька практичних моментів
Якщо ви опинилися в подібній ситуації – ось на що варто звернути увагу.
Перше і найголовніше: завжди перевіряйте дати. Між днем, коли ТЦК дізнався про порушення, і днем винесення постанови має минути не більше трьох місяців. І не більше одного року від дня самого порушення. Якщо хоч один із цих строків порушено – постанова незаконна.
Друге: не бійтеся подавати до суду, навіть якщо ви перед цим щось підписали або написали якусь заяву. Суд оцінює всю сукупність доказів, а не лише формальні папери. Як показує це рішення, заява про визнання порушення без конкретики не має вирішального значення.
Третє: пам’ятайте про спрощене позовне провадження. Частина 5 статті 262 КАС України дозволяє розглядати такі справи без виклику сторін – лише за наявними матеріалами. Це може суттєво пришвидшити процес.
І ще одне. Судовий збір у цій категорії справ – 665,60 грн. Якщо виграєте – ці гроші вам повернуть за рахунок відповідача. Порівняйте з потенційним штрафом у 17 000 грн. Арифметика, погодьтеся, красномовна.
Ну і наостанок – про головне. Оскарження штрафу від ТЦК не повинно сприйматися як щось безнадійне. Судова система дає цілком реальний механізм захисту, якщо посадова особа припустилася помилки. А помилки, як бачимо, трапляються. Іноді – елементарні.