Оскарження ухвали про відмову у прийнятті позову – тема, яка нещодавно отримала важливе уточнення від Верховного Суду. І йдеться не про абстрактну теорію, а про цілком реальну ситуацію, в яку може потрапити будь-хто, чиї інтереси зачіпає чужий судовий спір. Давайте розберемося, що саме вирішив суд у справі № 757/38615/24-ц і як це впливає на права третіх осіб у цивільному процесі.
Як усе починалося: суть спору
У серпні 2024 року одна громадянка подала позов до ТОВ «НТ Аденіум» – вимагала повернути безпідставно набуті грошові кошти. Печерський районний суд міста Києва швидко відкрив провадження і призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Здавалося б, звичайна цивільна справа.
Але вже у жовтні 2024 року з’явився новий гравець. Через підсистему «Електронний суд» до справи спробував вступити чоловік – як третя особа з самостійними вимогами. Його інтерес був очевидним: він хотів, щоб суд визнав спірні гроші спільною сумісною власністю та стягнув їх на його користь, а не на користь первісної позивачки.
І ось тут почалися проблеми.
29 липня 2025 року Печерський районний суд постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті позовної заяви та вступі третьої особи у справу. Логіка суду була такою: первісний позов і позов третьої особи – це різні вимоги, з різною правовою природою та різним предметом доказування. А тому спільний розгляд цих позовів суд визнав недоцільним.
Чому апеляція повернула скаргу
Представник третьої особи – адвокат Сагайдак А. В. – оскаржив цю ухвалу в апеляційному порядку. Здавалося б, стандартний процесуальний крок. Але Київський апеляційний суд 16 лютого 2026 року несподівано повернув апеляційну скаргу заявнику.
Аргумент апеляційного суду був простим: ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви та вступі третьої особи з самостійними вимогами не може бути оскаржена окремо від рішення суду по суті спору. Мовляв, дочекайтеся фінального рішення – і тоді скаржтеся на все одразу.
Чесно кажучи, така позиція викликає щонайменше подив. Адже поки третя особа чекає завершення основної справи, її інтереси можуть бути непоправно порушені. Спірне майно чи гроші – річ не безрозмірна, і за час судового розгляду вони можуть просто зникнути.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу і став на бік третьої особи. Ухвала апеляційного суду була скасована, а справу направили для продовження розгляду – зі стадії відкриття апеляційного провадження.
А тепер – найцікавіше: чому саме так вирішив суд?
Ключ до розуміння – у статті 353 Цивільного процесуального кодексу України. Ця стаття містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення по суті. Пункт 6 частини першої цієї статті прямо каже: окремо може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві.
Але чи стосується це третіх осіб? Верховний Суд відповів: так, стосується. І ось чому.
Стаття 195 ЦПК України поширює дію статей 193 і 194 цього ж Кодексу – тобто норм про зустрічний позов – також на позови третіх осіб із самостійними вимогами. А стаття 194 передбачає повернення зустрічної позовної заяви у разі порушення вимог до її подання.
У підсумку вимальовується чітка логіка: процесуальний закон встановлює єдиний підхід до всіх видів позовних заяв – первісних, зустрічних і позовів третіх осіб. Якщо ухвалу про повернення зустрічного позову можна оскаржити окремо (а це прямо передбачено ЦПК України), то й оскарження ухвали про відмову у прийнятті позову третьої особи має відбуватися за тими самими правилами.
Інакше кажучи, така ухвала підпадає під дію пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України. Жодних винятків законодавець не передбачив.
Прецедентна база: не перше таке рішення
Тут важливий момент: Верховний Суд не створював нову практику на порожньому місці. Він спирався на позицію, яка вже сформувалася раніше.
Ще 01 листопада 2021 року Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у справі № 333/6667/20 чітко висловилася з цього питання. Висновок був однозначним: ухвала про відмову у прийнятті позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, підлягає апеляційному оскарженню.
Цю позицію згодом підтримали ще в кількох справах: у січні 2022 року (№ 462/7482/19), у липні 2022 року (№ 953/7178/20) та в листопаді 2023 року (№ 175/3532/17). Тож маємо не поодинокий випадок, а усталену практику касаційного суду.
Крім того, є цікава деталь у перехідних положеннях Цивільного процесуального кодексу України. Пункт 15.10 розділу XIII окремо згадує ухвали про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи – як такі, що мають особливий процесуальний статус при передачі матеріалів до апеляційної чи касаційної інстанції. Сама по собі ця згадка підтверджує: законодавець визнавав, що такі ухвали можуть бути предметом окремого оскарження.
Практичне значення
Постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 757/38615/24-ц має цілком конкретні практичні наслідки.
Якщо ви подаєте позов як третя особа з самостійними вимогами, а суд першої інстанції відмовляє у його прийнятті – ви маєте повне право негайно подати апеляційну скаргу. Не потрібно чекати фінального рішення у справі, яка може тривати місяцями.
Апеляційний суд зобов’язаний прийняти вашу скаргу до розгляду, а не повертати її з посиланням на те, що ухвала нібито не підлягає окремому оскарженню.
Корисно пам’ятати й про те, що за статтею 52 ЦПК України третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, користується всіма правами позивача. Це не другорядний учасник процесу, а повноцінна сторона з власними вимогами. І обмеження її права на апеляційний перегляд було б не лише процесуально нелогічним, але й суперечило б статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд нагадав про це цілком прямо: право на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства, і будь-які обмеження цього права мають бути виправданими. Формальне повернення скарги лише через те, що конкретний вид ухвали не названий у переліку дослівно – не виправдання. Коли закон встановлює єдиний підхід до всіх позовних заяв, то й наслідки для них мають бути однаковими.
Ця справа – хороший приклад того, як навіть усталена практика Верховного Суду іноді ігнорується нижчими судами. І добре, що касаційна інстанція послідовно відстоює єдність процесуальних підходів.
Якщо ви опинилися в схожій ситуації – коли суд відмовляє вам у праві вступити у справу як третій особі з самостійними вимогами, – знайте: у вас є не лише право на оскарження ухвали про відмову у прийнятті позову, а й усталена судова практика, на яку можна посилатися. Справи № 333/6667/20, № 462/7482/19, № 953/7178/20, № 175/3532/17 і тепер № 757/38615/24-ц – усі вони підтверджують одне й те саме.
Доступ до правосуддя не повинен залежати від формального тлумачення процесуальних норм. І схоже, Верховний Суд щоразу нагадує про це все наполегливіше.