Оскарження ухвали про закриття кримінального провадження – тема, яка викликає чимало запитань навіть у досвідчених юристів. Уявіть: строки давності спливли, ви подаєте клопотання, а суд першої інстанції відмовляє. Що робити? Бігти з апеляцією? Не поспішайте. Верховний Суд у справі № 570/2722/19 розставив доволі цікаві акценти, які варто знати кожному, хто працює з кримінальними провадженнями.
Що сталося у цій справі
Обвинувачений разом із захисником звернулися до Рівненського районного суду з клопотанням: закрити кримінальне провадження та звільнити особу від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України – у зв’язку із закінченням строків давності. Суд першої інстанції 18 вересня 2024 року сказав «ні». Без пояснень по суті – просто відмовив.
Обвинувачений вирішив не чекати фінального вердикту і подав апеляційну скаргу. Логіка зрозуміла: якщо строки давності справді минули, навіщо проходити весь судовий процес? Але тут і почалися проблеми.
Суддя Рівненського апеляційного суду 3 жовтня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження. Формально – все правильно. А далі з’ясувалося те, що перетворило цю справу з пересічної на варту уваги Верховного Суду.
Чому апеляцію не прийняли – і чому це законно
Кримінальний процесуальний кодекс України чітко регулює, які судові рішення можна оскаржити окремо, не чекаючи вироку. Частина 2 статті 392 КПК України говорить прямо: ухвали, постановлені під час судового провадження до ухвалення фінального рішення, окремому оскарженню не підлягають. Винятки є, але вони мають бути прямо передбачені Кодексом.
Оскарження ухвали про закриття кримінального провадження, постановленої в процесі розгляду справи по суті, до таких винятків не належить. Тобто – ви можете подати клопотання, отримати відмову, але оскаржити її окремо не вийде. Доведеться чекати вироку і тоді вже включати свої заперечення до апеляційної скарги на фінальне рішення.
Колеги-практики часто запитують: а як же бути, якщо справа очевидно має бути закрита? Невже сидіти й чекати місяцями? Відповідь, на жаль, невтішна – саме так. Процесуальний закон не дає іншого шляху. І суддя апеляційної інстанції, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК України, абсолютно обґрунтовано відмовив у відкритті провадження.
Несподіваний поворот: суддя, який не мав права
І ось тут – найцікавіше. Обвинувачений пішов до Верховного Суду з касаційною скаргою і вказав на обставину, яка повністю змінила результат. Виявилося, що суддя апеляційного суду, який постановив оскаржувану ухвалу, раніше брав участь у цьому ж провадженні на стадії досудового розслідування.
Перевірка через Єдиний державний реєстр судових рішень підтвердила: 1 квітня 2019 року цей суддя у складі колегії переглядав ухвалу слідчого судді про застосування до підозрюваного цілодобового домашнього арешту. А 29 травня 2019 року – ухвалу про продовження строку відсторонення від посади.
Частина 1 статті 76 Кримінального процесуального кодексу України недвозначно забороняє судді, який брав участь у провадженні під час досудового розслідування, брати участь у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій. Виняток лише один – перегляд ухвал про тримання під вартою. І домашній арешт сюди не потрапляє.
Отже, суддя був у ситуації прямого конфлікту, передбаченого законом. Він не міг розглядати апеляційну скаргу обвинуваченого, навіть якщо по суті його рішення було правильним. Це той випадок, коли форма має значення – і то вирішальне.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного кримінального суду дійшла однозначного висновку: оскаржувана ухвала постановлена незаконним складом суду. А це, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог Кодексу – безумовною підставою для скасування судового рішення.
1 травня 2025 року Верховний Суд скасував ухвалу Рівненського апеляційного суду від 3 жовтня 2024 року і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції. Тепер справу розглядатиме вже інший суддя – той, хто не брав участі у досудовому розслідуванні.
Чому ця справа важлива для практики
Перший, очевидний урок: оскарження ухвали про закриття кримінального провадження окремо від вироку неможливе. Якщо вам відмовили в задоволенні такого клопотання під час судового розгляду – доведеться набратися терпіння і чекати фінального вердикту. Заперечення можна буде включити до апеляційної скарги на вирок.
Другий, менш очевидний, але надзвичайно важливий момент: завжди перевіряйте склад суду. Перед тим як готувати апеляцію чи будь-яку іншу скаргу, варто зазирнути до Єдиного державного реєстру судових рішень і подивитися, чи не брав конкретний суддя участі у вашій справі раніше. Якщо брав на стадії досудового розслідування – це майже гарантована підстава для відводу.
Кримінальний процесуальний кодекс України у статті 76 встановлює ці обмеження не для бюрократичної краси. Ідеться про неупередженість – фундаментальну гарантію справедливого суду. Суддя, який уже формував позицію щодо обґрунтованості підозри чи доцільності запобіжного заходу, не може бути об’єктивним під час оцінки тих самих обставин на етапі апеляції.
Крім того, ця постанова нагадує про важливість процесуальної пильності. Навіть коли апеляційний суд відмовляє правильно – процедурний дефект у вигляді незаконного складу суду зводить нанівець будь-яку правильність. Право любить не лише зміст, але й форму. Інколи саме форма рятує справу – як це сталося у провадженні № 570/2722/19.