Оскарження вироку потерпілим – тема, яка викликає чимало запитань навіть у досвідчених юристів. І це не дивно: Кримінальний процесуальний кодекс України містить низку обмежень, і не завжди зрозуміло, де саме проходить межа між законною відмовою у відкритті провадження та безпідставним блокуванням доступу до правосуддя. Саме на цю межу й натрапив Київський апеляційний суд у справі № 369/19664/24, і Верховний Суд вказав йому на помилку. Давайте розберімося, що сталося і які висновки варто взяти на озброєння.
Фабула справи: телефон, довіра і кілька переказів
Уявіть ситуацію: літня людина, онкохвора, дає знайомій свій мобільний телефон – просто щоб та подзвонила. А натомість отримує списання майже чотирьох тисяч гривень із банківської картки. Саме це, за версією обвинувачення, сталося у березні 2024 року. Засуджена двічі – 30 та 31 березня – отримувала доступ до телефону потерпілого під приводом дзвінка й переказувала гроші на власну картку. Загальна сума – 3 852,20 грн.
Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав жінку винною за ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство) і призначив їй рік пробаційного нагляду. Справу розглянули за спрощеною процедурою – тією самою, що передбачена ч. 3 ст. 349 КПК: учасники не оспорювали обставини, тож суд не досліджував докази в повному обсязі.
Здавалося б, усе. Але потерпілий із вироком не погодився.
Що хотів оскаржити потерпілий
Його представник подав апеляційну скаргу одразу за трьома напрямами. По-перше, він наполягав на неправильній кваліфікації дій засудженої: мовляв, це не «просте» шахрайство, а повторне, тобто ч. 2 ст. 190 КК. По-друге, не погоджувався з розміром шкоди – вважав, що йдеться не про 3 852,20 грн, а про 7 970 грн. І по-третє, стверджував, що покарання занадто м’яке, адже суд не врахував ані похилого віку потерпілого, ані його онкозахворювання, ані відсутності вибачень чи відшкодування з боку засудженої.
Апеляційний суд, однак, відмовив у відкритті провадження за всіма цими доводами. Послався на ч. 4 ст. 399 КПК – мовляв, скаргу подано на рішення, яке не підлягає оскарженню. І ось тут криється головна інтрига.
Чому Верховний Суд частково не погодився
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду проаналізувала ситуацію і дійшла цікавого розмежування.
Щодо перекваліфікації дій засудженої – тут апеляційний суд мав рацію. Річ у тім, що судовий розгляд завжди відбувається в межах висунутого обвинувачення. Обвинувальний акт стосувався ч. 1 ст. 190 КК, і жодних змін обвинувачення в порядку ст. 338 КПК прокурор не ініціював. Перекваліфікувати дії на більш тяжке кримінальне правопорушення – тобто з частини першої на частину другу – суд просто не має процесуального права. І це логічно: не можна засудити людину за те, чого їй не інкримінували.
Крім того, Верховний Суд нагадав: норма про перекваліфікацію працює лише в бік пом’якшення. Іншими словами, якщо діяння, описане в обвинувальному акті, насправді «тягне» на менш сувору статтю – суд може виправити це. А от у зворотний бік – ні.
Але щодо покарання – геть інша історія.
Ключовий момент: оскарження вироку потерпілим через м’якість покарання не заборонене
Частина 2 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України справді містить певні обмеження для оскарження вироків, ухвалених за спрощеною процедурою. Але ці обмеження стосуються лише незгоди з фактичними обставинами справи – тими, які ніхто не оспорював під час судового розгляду.
Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої через м’якість до цього переліку не належить. Інакше кажучи, потерпілий має повне право сказати: «Суде, ти призначив засудженій пробаційний нагляд, але ж вона обікрала онкохвору літню людину, навіть не вибачилася і нічого не відшкодувала – хіба це справедливо?» І апеляційний суд зобов’язаний такі доводи розглянути.
Верховний Суд прямо вказав: відмовляючи у відкритті провадження за цією частиною скарги, апеляційний суд припустився істотного порушення вимог КПК. А це, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, є безумовною підставою для скасування ухвали.
Що це означає на практиці
Оскарження вироку потерпілим – це не просто формальність, а реальний інструмент впливу на справедливість судового рішення. Історія зі справою № 369/19664/24 показує, що навіть коли перша інстанція працює за спрощеною процедурою, це не позбавляє потерпілого права сперечатися про адекватність покарання.
Колегія суддів скасувала ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2025 року і призначила новий розгляд в апеляційній інстанції. Тепер апеляційний суд буде змушений оцінити аргументи потерпілого по суті: чи справді пробаційний нагляд – достатнє покарання для людини, яка двічі скористалася довірою онкохворого пенсіонера.
До речі, цікава деталь: прокурор у засіданні Верховного Суду частково підтримав касаційну скаргу – якраз у частині безпідставної відмови щодо перегляду покарання. Це ще раз підтверджує, що позиція потерпілого була цілком обґрунтованою.
Тут важливий момент для всіх, хто стикається з подібними ситуаціями: якщо вам здається, що засуджений «відбувся легким переляком», не дозволяйте формальним відмовам зупинити вас. Оскарження вироку потерпілим у частині покарання можливе навіть тоді, коли справа слухалася за скороченою процедурою. Головне – чітко відокремлювати заперечення щодо фактів (тут справді є обмеження) від незгоди з призначеним покаранням (а отут – ні).
Постанова Верховного Суду остаточна й оскарженню не підлягає, тож сформована правова позиція вже працює. І хоча в цій конкретній справі йдеться про невелику суму збитків, сам принцип, закріплений Судом, має значно ширше значення. Він нагадує: навіть у межах спрощених процедур доступ до правосуддя для потерпілого не повинен перетворюватися на фікцію.