Ви коли-небудь замислювалися, чи може приватний виконавець вимагати свою винагороду, якщо він фактично нічого з вас не стягнув? Саме це питання стало каменем спотикання у справі, яка дійшла до Верховного Суду. Боржник добровільно погасив частину боргу, решту йому пробачили – а виконавець однаково намагався отримати повну суму основної винагороди. Давайте розберемося, чому суди стали на бік боржника.
З чого все почалося: кредит, суд і два виконавці
Історія тягнеться з 2015 року. Банк подав позов про стягнення кредитної заборгованості – понад 55 тисяч доларів США та майже 160 тисяч гривень. Суди тривали роками, і зрештою у 2021 році апеляційний суд ухвалив рішення про солідарне стягнення боргу з кількох осіб.
На виконання цього рішення приватний виконавець Колечко Д.М. відкрив виконавче провадження. Разом із постановою про відкриття він, як того вимагає закон, виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10% від суми боргу. Йшлося про 5 507,69 доларів США та 13 650,80 гривень.
Але далі сталося те, чого виконавець, схоже, не очікував. Боржник добровільно – підкреслюю, без участі виконавця – сплатив банку 25 000 доларів. А залишок боргу банк йому просто пробачив. Стягувач подав заяву про повернення виконавчого документа, і провадження закрили.
Здавалося б, усе. Але виконавець вирішив, що має право на решту основної винагороди – навіть за ту частину боргу, яку він особисто не стягував.
Як одна постанова перетворилася на окреме виконавче провадження
Колечко Д.М. у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу зазначив: залишок його основної винагороди становить 5 507,69 доларів США та 9 566,03 гривні. І цю постанову передали іншому приватному виконавцю – Притуляку В.М., який у лютому 2023 року відкрив нове виконавче провадження.
Притуляк В.М. не лише відкрив провадження, а й наклав арешт на кошти боржника та стягнув мінімальні витрати. З рахунку боржника списали понад 212 тисяч гривень.
Ось тут і виникло ключове питання: а чи мав право перший виконавець на основну винагороду за ті суми, які він фактично не стягував?
Що каже закон про винагороду приватного виконавця
Тут важливий момент. Багато хто плутає основну винагороду приватного виконавця з виконавчим збором, який стягують державні виконавці. А це різні речі – і за природою, і за правилами нарахування.
Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (№ 1403-VIII) чітко визначає: приватний виконавець отримує винагороду за вчинення виконавчих дій. І що принципово – якщо суму стягнуто частково, основна винагорода виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. Це частина п’ята статті 31 Закону № 1403-VIII.
Додатково постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (Порядок № 643) уточнювала: виконавець одержує 10 відсотків саме від стягнутої ним суми. Не від суми, зазначеної у виконавчому документі. Не від суми, яку боржник сплатив добровільно. А від тієї, яку виконавець реально стягнув у межах примусового виконання.
Чому суди стали на бік боржника
Одеський окружний адміністративний суд, П’ятий апеляційний адміністративний суд, а згодом і Верховний Суд дійшли однакового висновку: у цій ситуації приватний виконавець не мав права на примусове стягнення решти винагороди.
Логіка проста. Закінчення виконавчого провадження за заявою стягувача – це не захід примусового виконання. Це спосіб добровільного врегулювання між сторонами. Боржник сам домовився з банком, сам сплатив частину боргу, а решту йому пробачили. Виконавець не доклав до цього жодних зусиль.
Верховний Суд у своїй практиці не раз наголошував: саме лише існування постанови про стягнення основної винагороди, винесеної разом із постановою про відкриття провадження, не означає гарантованого отримання цих грошей. Це підтверджено, зокрема, постановою Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 420/6845/18.
Інакше кажучи, виконавець не може просто відкрити провадження, нічого не робити, а потім вимагати повну винагороду – навіть якщо боржник розрахувався самостійно.
Виконавчий збір і основна винагорода: у чому різниця
Приватні виконавці у касаційній скарзі намагалися провести аналогію з виконавчим збором, посилаючись на практику Верховного Суду щодо статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII). Мовляв, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення заходів примусового виконання.
Але Суд цей аргумент відхилив. Річ у тім, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір – це не одне й те саме. Спільний у них лише порядок стягнення. А от підстави виникнення права на винагороду регулюються різними нормами.
Державний виконавець – представник влади, державний службовець. Його виконавчий збір іде до бюджету. Приватний виконавець – суб’єкт незалежної професійної діяльності. Його винагорода – це його дохід. І отримує він її саме за роботу, а не за самий факт існування виконавчого провадження.
Що в результаті
Суди визнали протиправними і скасували всі постанови Притуляка В.М. – про відкриття виконавчого провадження, про стягнення мінімальних витрат, про арешт коштів і про додаткові витрати.
Апеляційний суд пішов далі – він стягнув із приватного виконавця на користь боржника 212 974,54 гривні, які той безпідставно списав із рахунку. Верховний Суд із цим погодився.
До речі, цікавий момент щодо строків. Боржник дізнався про спірні постанови 6 березня 2023 року. Десятиденний строк на оскарження він пропустив. Але суд визнав причини поважними: позивач активно захищав свої права – подавав заяви в межах інших справ, звертався з окремим позовом, який йому повернули через формальні недоліки. Тобто людина не сиділа склавши руки, а послідовно намагалася добитися справедливості.
Практичний висновок для боржників
Коли до вас приходить постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, варто поставити собі одне просте запитання: а чи справді цей виконавець щось стягнув? Якщо ви добровільно розрахувалися зі стягувачем, якщо борг вам пробачили, якщо виконавець не вчиняв реальних дій із примусового виконання – його вимоги можуть бути незаконними.
І не бійтеся оскаржувати такі постанови. Навіть якщо ви пропустили десятиденний строк, суд може його поновити, побачивши, що ви не зволікали і діяли добросовісно.
З іншого боку, ця справа – сигнал і для самих виконавців. Професія приватного виконавця побудована на принципі: отримуєш винагороду за результат. Не за процес. І якщо результату немає – немає й підстав для оплати.